дебіл
ДЕБІ́Л, а, ч.
1. мед. Людина, яка страждає на дебільність.
Говорячи з чоловіком, вона звикла – вдало чи невдало – вживати медичних термінів, і в неї давно вже .. нежить і кашель зникли в грипозному стані, дурень став у неї дебілом, а глупота обернулась на олігофренію (Б. Антоненко-Давидович);
На жаль, дебіли не можуть засвоїти всієї програми загальноосвітньої школи (з газ.).
2. перен., розм. Про тупу, нетямущу людину.
Скільки себе пам'ятаю, стільки й цю ранкову меланхолію. Який дебіл вигадав, наче ранок – це світла і радісна пора? (Ю. Андрухович);
Тільки я почував себе розгублено. Я більше не міг повертатися у компанію дебілів (Любко Дереш);
// лайл. Уживається з метою образити кого-небудь, засудити чиюсь поведінку.
– Ми б вас взагалі не чіпали, але ви водяру надто дешево продаєте, збиваєте ціну, ясно, дебіли? (С. Жадан).
Значення в інших словниках
- дебіл — дебі́л іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- дебіл — -у, ч. Той, хто має уроджену психічну ваду, розумову відсталість у легкій формі; недоумкуватий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дебіл — (мед.) див. недоумок Словник чужослів Павло Штепа
- дебіл — див. дурний Словник синонімів Вусика
- дебіл — дебі́л (від лат. debilis – немічний, кволий) той, хто страждає вродженою психічною неповноцінністю, розумовою відсталістю; недоумкуватий. Словник іншомовних слів Мельничука
- дебіл — ІДІО́Т (розумово недорозвинена людина), КРЕТИ́Н, НЕДО́УМОК розм., ДЕБІ́Л рідше. — Мене з військової служби списали за ідіотство, і особлива комісія офіціально визнала ідіотом (переклад С. Масляка); — У нашому повіті немає жодної порядної людини. Словник синонімів української мови