1. Словник чужослів Павло Штепа

відпирати

1. відмикати, відімкнути, повідмикати, відсовувати, відсувати, відсунути, повідсувати, відчиняти, відчинити, повідчиняти, відщіпати, відщепнути, повідщіпати

2. гонити, виганяти, вигонити, вигнати, повиганяти, відганяти, відгонити, відігнати, повідганяти, заганяти, загонити, загнати, позаганяти, зганяти, згонити, зігнати, позганяти, наганяти, нагонити, нагнати, понаганяти, розганяти, уганяти, угонити, повганяти, пхати, випихати, випхнути, повипихати, відпихати, відіпхнути, повідпихати, запихати, запхнути, позапихати, попихати, попхнути, пропихати, пропхати, пропхнути, попропихати, розпихати, розіпхати, порозпихати, спихати, спихнути. зіпхнути

3. це білизну

хохл. (отпєрать) відмикати

Джерело: Словник чужомовних слів і термінів Павло Штепа на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відпирати — відпира́ти 1 дієслово недоконаного виду відмикати розм. відпира́ти 2 дієслово недоконаного виду перучи відмивати бруд Орфографічний словник української мови
  2. відпирати — I -аю, -аєш, недок., відперти, відіпру, відіпреш, док., перех., розм. 1》 рідко. Те саме, що відмикати 1). 2》 Силою змушувати відступити назад; відтискувати. 3》 тільки док., фам. Віднести щось важке, напружуючись. II -аю, -аєш, недок. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відпирати — ВІДПИРА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ВІДПЕ́РТИ, відіпру́, віді́пре́ш, док., розм. 1. що. Те саме, що відмика́ти 1. – Оддай коня, бо піду з дрючком одпирати хлів, – гукав Карпо (І. Словник української мови у 20 томах
  4. відпирати — ВІДТИ́СНУТИ (натискаючи, силою змусити когось віддалитися, відступити з певного місця), ВІДТІСНИ́ТИ, ВІДТЕ́РТИ розм., ВІДПЕ́РТИ розм. — Недок.: відти́скувати, відтиска́ти, відтісня́ти, відтира́ти, відпира́ти. Словник синонімів української мови
  5. відпирати — Відпира́ти, -пира́ю, -пира́єш; відіпра́ти, відперу́, -пере́ш, -перу́ть відпира́ти, -пира́ю, -пира́єш; відпе́рти, відіпру́, віді́преш, -пруть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. відпирати — ВІДПИРА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ВІДПЕ́РТИ, відіпру́, відіпре́ш, док., перех., розм. 1. рідко. Те саме, що відмика́ти 1. — Оддай коня, бо піду з дрючком одпирати хлів, — гукав Карпо (Н.-Лев., II, 1956, 375); Оце опудало погане Латинів город одіпре (Котл. Словник української мови в 11 томах