дикція

Вимова

Джерело: Словник чужомовних слів і термінів Павло Штепа на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дикція — -ї, ж. Манера вимовляти слова; вимова. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. дикція — Дикція, -ції ж. Дикція, чтеніе. Розмовляв Шевченко широко про свою поему «Ів. Гус», почитуючи гарною дикцією своєю деякі місця. К. XII. 21. Словник української мови Грінченка
  3. дикція — ди́кція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  4. дикція — Ди́кція, -ції, -цією; -ції, -цій Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. дикція — ВИМО́ВА (спосіб, манера вимовляти слова), ДИ́КЦІЯ, ГОВІ́РКА розм., ГО́ВІР розм., ПРОНО́НС книжн. рідко (щодо французької мови). Обдарований незвичайним даром вимови, він зразу думав зовсім посвятитися театрові (І. Словник синонімів української мови
  6. дикція — ди́кція (від лат. dictio – вимова) вимова, манера вимовляти слова, склади й звуки у розмові, співі й декламуванні. Виразність Д. – важлива сторона майстерності актора, співака, промовця. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. дикція — (лат. dictio — вимова) — уміння чітко й виразно вимовляти текст під час співу та мовлення. Д. формується під час спеціальних занять з вокалу та сценічного мовлення. Недоліки Д. піддаються виправленню в процесі логопедичних занять. Словник-довідник музичних термінів
  8. дикція — ДИ́КЦІЯ, ї, ж. Манера вимовляти слова; вимова. Сценічна художня мова вимагає ясної чіткої вимови звуків, слів, фраз, тобто — досконалої дикції (Худ. чит.. Словник української мови в 11 томах