дикція
ВИМО́ВА (спосіб, манера вимовляти слова), ДИ́КЦІЯ, ГОВІ́РКА розм., ГО́ВІР розм., ПРОНО́НС книжн. рідко (щодо французької мови). Обдарований незвичайним даром вимови, він зразу думав зовсім посвятитися театрові (І. Франко); Добра дикція, чітка вимова будь-яких складних звукосполучень має першорядне значення для всіх, хто виступає прилюдно (з науково-популярної літератури); Дід ніколи не калічив мови, розмовляючи з ним (онуком), не пристосовувався до дитячої говірки, а серйозно й статечно бесідував (Ю. Яновський); Коли бійці входять у темний тунель, Хома Хаєцький вигукує своїм співучим подільським говором: — ..Так, наче в пекло! (О. Гончар).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дикція — ди́кція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- дикція — -ї, ж. Манера вимовляти слова; вимова. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дикція — Вимова Словник чужослів Павло Штепа
- дикція — (лат. dictio — вимова) — уміння чітко й виразно вимовляти текст під час співу та мовлення. Д. формується під час спеціальних занять з вокалу та сценічного мовлення. Недоліки Д. піддаються виправленню в процесі логопедичних занять. Словник-довідник музичних термінів
- дикція — ди́кція (від лат. dictio – вимова) вимова, манера вимовляти слова, склади й звуки у розмові, співі й декламуванні. Виразність Д. – важлива сторона майстерності актора, співака, промовця. Словник іншомовних слів Мельничука
- дикція — Ди́кція, -ції, -цією; -ції, -цій Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дикція — ДИ́КЦІЯ, ї, ж. Манера вимовляти слова; вимова. Сценічна художня мова вимагає ясної чіткої вимови звуків, слів, фраз, тобто — досконалої дикції (Худ. чит.. Словник української мови в 11 томах
- дикція — Дикція, -ції ж. Дикція, чтеніе. Розмовляв Шевченко широко про свою поему «Ів. Гус», почитуючи гарною дикцією своєю деякі місця. К. XII. 21. Словник української мови Грінченка