1. Словник чужослів Павло Штепа

диктувати

1. змушувати, змусити, позмушувати, вимушувати, вимусити, повимушувати, примушувати, примушити, попримушувати, зневолювати, зневолити, позневолювати, приневолювати, приневолити, поприневолювати, накидувати, накидати, накинути, понакидувати, понакидати, наказувати, наказати, понаказувати, силувати, прислувати, присилити, поприсилувати, принукувати, принукати, попринукувати

2. (школярам) проказувати, проказати, попроказувати

Джерело: Словник чужомовних слів і термінів Павло Штепа на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. диктувати — диктува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. диктувати — (кому) наказувати, приписувати, вимагати від кого, верховодити над ким, зобов'язувати кого, о. задавати тон; (свою волю) накидати; п! КОМАНДУВАТИ; (на тасьму) наговорювати. Словник синонімів Караванського
  3. диктувати — [диектуватие] -уйу, -уйеиш Орфоепічний словник української мови
  4. диктувати — -ую, -уєш, недок., перех. 1》 Проказувати, зачитувати що-небудь уголос, щоб той, хто слухає, записував. 2》 кому. Пропонувати що-небудь для безвідмовного виконання; вказувати, наказувати. || перен. Ставити вимоги, підказувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. диктувати — диктува́ти: ◊ сам ро́зум дикту́є → розум Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. диктувати — диктува́ти свою́ во́лю кому. Нав’язувати кому-небудь свої погляди і змушувати його діяти відповідно до них. Голі степи за ним (червоним парламентером), ніяких укріплень, і все ж не Дьяконов йому, а він Дьяконову диктує тут волю свою і своїх військ (О. Гончар). Фразеологічний словник української мови
  7. диктувати — ВИМАГА́ТИ чого, з інфін. і зі спол. щоб (ставити перед ким-небудь якусь вимогу; пропонувати в категоричній формі зробити щось), ДОМАГА́ТИСЯ, ДИКТУВА́ТИ кому, що, ПИТА́ТИ що, чого рідше, НАМАГА́ТИСЯ розм. — Док.: ви́могти рідше домогти́ся, спита́ти. Марко. Словник синонімів української мови
  8. диктувати — Диктува́ти, -ту́ю, -ту́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. диктувати — ДИКТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. 1. Проказувати, зачитувати що-небудь уголос, щоб той, хто слухає, записував. І тепер він [С. І. Мамонтов] керував усією роботою і в той же час писав п’єсу, жартував з молоддю, диктував ділові папери (Моє життя в мист. Словник української мови в 11 томах
  10. диктувати — Диктува́ти, -ту́ю, -єш гл. Диктовать. Левиц. Пов. 226. Словник української мови Грінченка