диктувати
ДИКТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.
1. Проказувати, зачитувати що-небудь уголос, щоб той, хто слухає, записував.
І тепер він [С. І. Мамонтов] керував усією роботою і в той же час писав п’єсу, жартував з молоддю, диктував ділові папери (Моє життя в мист., 1955, 90);
Кінець листа він диктував, сидячи на вузенькій похідній койці (Довж., Зач. Десна, 1957, 141);
*Образно. Сама моя фантазія диктувала мені на папір повісті, новели (Коб., III, 1956, 547).
2. кому. Пропонувати що-небудь для безвідмовного виконання; вказувати, наказувати.
— Ти мені будеш диктувати, якого мені клієнта добирати? Я ще тут господар.. Так буде, як я скажу! (Вільде, Сестри.., 1958, 489);
*Образно. В наш вік радянська людина.. диктує природі свої закони, її сліпим примхам протиставляє свою свідому волю (Вол., Сади.., 1950, 209);
// перен. Ставити вимоги, підказувати.
Любов до соціалістичної Батьківщини диктує нам [письменникам]: усю свою роботу побудувати так, щоб вона була високохудожня, а разом з тим цілеспрямована (Тич., III, 1957, 52);
Інтереси свободи творчості диктують художникові необхідність постійного збагачення знань (Талант.., 1958, 119).
Значення в інших словниках
- диктувати — диктува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- диктувати — (кому) наказувати, приписувати, вимагати від кого, верховодити над ким, зобов'язувати кого, о. задавати тон; (свою волю) накидати; п! КОМАНДУВАТИ; (на тасьму) наговорювати. Словник синонімів Караванського
- диктувати — [диектуватие] -уйу, -уйеиш Орфоепічний словник української мови
- диктувати — -ую, -уєш, недок., перех. 1》 Проказувати, зачитувати що-небудь уголос, щоб той, хто слухає, записував. 2》 кому. Пропонувати що-небудь для безвідмовного виконання; вказувати, наказувати. || перен. Ставити вимоги, підказувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- диктувати — 1. змушувати, змусити, позмушувати, вимушувати, вимусити, повимушувати, примушувати, примушити, попримушувати, зневолювати, зневолити, позневолювати, приневолювати, приневолити, поприневолювати, накидувати, накидати, накинути, понакидувати, понакидати... Словник чужослів Павло Штепа
- диктувати — диктува́ти: ◊ сам ро́зум дикту́є → розум Лексикон львівський: поважно і на жарт
- диктувати — диктува́ти свою́ во́лю кому. Нав’язувати кому-небудь свої погляди і змушувати його діяти відповідно до них. Голі степи за ним (червоним парламентером), ніяких укріплень, і все ж не Дьяконов йому, а він Дьяконову диктує тут волю свою і своїх військ (О. Гончар). Фразеологічний словник української мови
- диктувати — ВИМАГА́ТИ чого, з інфін. і зі спол. щоб (ставити перед ким-небудь якусь вимогу; пропонувати в категоричній формі зробити щось), ДОМАГА́ТИСЯ, ДИКТУВА́ТИ кому, що, ПИТА́ТИ що, чого рідше, НАМАГА́ТИСЯ розм. — Док.: ви́могти рідше домогти́ся, спита́ти. Марко. Словник синонімів української мови
- диктувати — Диктува́ти, -ту́ю, -ту́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- диктувати — Диктува́ти, -ту́ю, -єш гл. Диктовать. Левиц. Пов. 226. Словник української мови Грінченка