розвідник

Значення в інших словниках

1. розвідник — розві́дник іменник чоловічого роду, істота від: розві́дувати розвідни́к іменник чоловічого роду, істота від: розво́дитися Орфографічний словник української мови
2. розвідник — Розвідач, розвідувач, агент, шпигун; (старший у цій країні) резидент; (козацький, фронтовий) пластун; п-к РОЗВІДУВАЛЬНИЙ, розвідковий, розвідчий. Словник синонімів Караванського
3. розвідник — див. шпигун Словник синонімів Вусика
4. розвідник — [роузв’ідниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
5. розвідник — I розв`ідник-а, ч. 1》 Той, хто займається розвідкою або перебуває у розвідці (див. розвідка III 1), 2)). 2》 Літак для повітряної, катер для морської розвідки (див. розвідка III 1)). 3》 Працівник, агент розвідки (див. розвідка III 3)). Великий тлумачний словник сучасної мови
6. розвідник — РОЗВІДНИ́К, а́, ч. Фахівець із розведення пилки. РОЗВІ́ДНИК, а, ч. 1. Той, хто займається розвідкою або перебуває у розвідці (див. ро́зві́дка 1, 2). Словник української мови у 20 томах
7. розвідник — РОЗВІ́ДНИК (той, хто займається розвідкою, перебуває в розвідці тощо), РОЗВІ́ДУВАЧ, РОЗВІ́ДАЧ розм., ВИВІ́ДАЧ розм.; АГЕ́НТ (офіційна назва таємного співробітника іноземної розвідки); ШПИГУ́Н (особа, яка займається шпигунством... Словник синонімів української мови
8. розвідник — РОЗВІ́ДНИК, а, ч. 1. Той, хто займається розвідкою або перебуває у розвідці ( див. ро́зві́дка³ 1, 2). Коли хто-небудь з розвідників відповідав нечітко або не уточнив в час розвідки якоїсь деталі, Степан Юхимович дуже сердився (Збан. Словник української мови в 11 томах