волонтер
Волонте́р:
— доброволець [46-1]
Джерело:
Зведений словничок пояснень слів з видань творів Івана Франка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- волонтер — волонте́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- волонтер — див. ДОБРОВОЛЕЦЬ. Словник синонімів Караванського
- волонтер — (від фр. volonte — бажання, воля) особистість, яка добровільно і безкорисливо бере участь у реалізації відповідних громадських ініціатив та починань (соціальна робота, культурно-просвітницька діяльність тощо) Словник іншомовних соціокультурних термінів
- волонтер — -а, ч., заст. Той, хто став на військову або іншу державну службу за власним бажанням; доброволець. Великий тлумачний словник сучасної мови
- волонтер — Охотник, див. доброволець Словник чужослів Павло Штепа
- волонтер — ВОЛОНТЕ́Р, а, ч. 1. Той, хто вступив на військову службу за власним бажанням; доброволець (у 1 знач.). Забираючись в люк, мимовіль усмiхнувся [Колосовський] про себе: вдруге в життi стає волонтером... (О. Словник української мови у 20 томах
- волонтер — волонте́р (франц. volontaire, від лат. voluntarius – доброволець) особа, що добровільно вступила на військову службу; доброволець. Словник іншомовних слів Мельничука
- волонтер — ДОБРОВО́ЛЕЦЬ (той, хто за власним бажанням береться за виконання чогось, зокрема йде до війська), ОХО́ЧИЙ, ОХО́ТНИК заст.; ВОЛОНТЕ́Р заст. (на військовій службі). Повернувся з Європи старший син Івась, котрий пішов в армію добровольцем (О. Словник синонімів української мови
- волонтер — ВОЛОНТЕ́Р, а, ч., заст. Той, хто став на військову службу за власним бажанням; доброволець. Всупереч забороні короля по всій Франції формувались загони волонтерів, які поспішали на захист Парижа (Нова іст., 1956, 64). Словник української мови в 11 томах