відмінча
Відмінча́:
— за народним повір'ям: виродок, чортеня [17]
— за народним повір'ям чортеня, яким підмінена дитина [15]
— Відмінчя — міф. відміна, відмінник, тобто хвора, ненормальна, потворна дитина, підкинена, як колись вірив народ, мавкою, відьмою тощо на місце здорової і нормальної, пояснене без врахування цієї етнографічної деталі: «А слуги в кухні пошіптували собі, що се якесь «відмінчя» (286). Редакція пояснила його загально: «не такий, як усі люди (відмінний від інших, відрізняється поганими якостями, нахилами)» (482). Думається, що в такому виданні Франка, як 20-томник, міфологічні поняття, наприклад упир, відьма, стратча і т. д., повинні бути пояснені згідно з їх первісним значенням. [MО,V]
Джерело:
Зведений словничок пояснень слів з видань творів Івана Франка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- відмінча — -ати, с., діал. За народним повір'ям, чортеня, яким підмінено дитину. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відмінча — ВІДМІНЧА́, а́ти, с., діал. За народним повір'ям – чортеня, яким підмінена дитина. Дитина була хоровита, раз на раз кричала та плакала, а слуги в кухні нашіптували собі, що се якесь “відмінча” (І. Франко). Словник української мови у 20 томах
- відмінча — див. дитина Словник синонімів Вусика
- відмінча — ВІДМІНЧА́, а́ти, с., діал. За народним повір’ям, чортеня, яким підмінена дитина. Дитина була хоровита, раз на раз кричала та плакала, а слуги в кухні нашіптували собі, що се якесь "відмінча" (Фр., V, 1951, 286). Словник української мови в 11 томах
- відмінча — Відмінча́, -ча́ти с. = відміна. 5. Словник української мови Грінченка