вірник

Ві́рник:

— довірена людина [IV,X]

— довірена особа [1;14;V]

Джерело: Зведений словничок пояснень слів з видань творів Івана Франка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вірник — див. вірний Словник церковно-обрядової термінології
  2. вірник — ПОВІ́РЕНИЙ ім. (особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені), ПОВІ́РНИК, ВІ́РНИК, ПРОКУРА́ТОР заст. Словник синонімів української мови
  3. вірник — ві́рник 1 іменник чоловічого роду, істота довірена особа рідко ві́рник 2 іменник чоловічого роду, істота вірний певної релігійної конфесії Орфографічний словник української мови
  4. вірник — -а, ч., заст. Довірена особа. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. вірник — ВІ́РНИК, а, ч. 1. Довірена особа когось. Катруся змовилася з вірником багатого буковинського купця (Н. Кобринська); Гетьман мовчав. Всі його вірники не спускали з нього очей. Як же він за останні місяці подався! (Б. Лепкий); Двері .. Словник української мови у 20 томах
  6. вірник — див. апостол Словник синонімів Вусика
  7. вірник — ВІ́РНИК, а, ч., заст. Довірена особа. Катруся змовилася з вірником багатого буковинського купця (Кобр., Вибр., 1954, 114); Він угледів на облізлому хамлуватому коні панського вірника (Стельмах, Хліб.., 1959, 262). Словник української мови в 11 томах
  8. вірник — Вірник, -ка м. Довѣренное лицо, повѣренный. «Рѣдкій помѣщикъ не имѣетъ вірника изъ жидовъ». О. 1862. IX. 43. Словник української мови Грінченка