вірник
ВІ́РНИК, а, ч.
1. Довірена особа когось.
Катруся змовилася з вірником багатого буковинського купця (Н. Кобринська);
Гетьман мовчав. Всі його вірники не спускали з нього очей. Як же він за останні місяці подався! (Б. Лепкий);
Двері .. виходили на широке дворище храмове, куди сходились жерці, слуги Святовидові – старші вірники (Н. Королева);
* Образно. Спокійний місяць, такий, як і він, сільський мандрівець, приятель його дитинства й вірник юнацьких мрій, втишив йому те злісне почуття, що була навіяла вулиця (В. Підмогильний).
2. Те саме, що віря́нин.
Бог помагає своїм вірникам (Н. Королева);
– То й добре, сину мій, – спокійно сказав єпископ. – Не суть важливо, якою мовою розмовляємо з вірниками, важливо те, що мовиться нами (С. Скляренко);
Кого більше серед вірників церкви? Зараз переважають прозахідні греко-католики (з публіц. літ.).
Значення в інших словниках
- вірник — Ві́рник: — довірена людина [IV,X] — довірена особа [1;14;V] Словник з творів Івана Франка
- вірник — ві́рник 1 іменник чоловічого роду, істота довірена особа рідко ві́рник 2 іменник чоловічого роду, істота вірний певної релігійної конфесії Орфографічний словник української мови
- вірник — див. вірний Словник церковно-обрядової термінології
- вірник — -а, ч., заст. Довірена особа. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вірник — див. апостол Словник синонімів Вусика
- вірник — ПОВІ́РЕНИЙ ім. (особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені), ПОВІ́РНИК, ВІ́РНИК, ПРОКУРА́ТОР заст. Словник синонімів української мови
- вірник — ВІ́РНИК, а, ч., заст. Довірена особа. Катруся змовилася з вірником багатого буковинського купця (Кобр., Вибр., 1954, 114); Він угледів на облізлому хамлуватому коні панського вірника (Стельмах, Хліб.., 1959, 262). Словник української мови в 11 томах
- вірник — Вірник, -ка м. Довѣренное лицо, повѣренный. «Рѣдкій помѣщикъ не имѣетъ вірника изъ жидовъ». О. 1862. IX. 43. Словник української мови Грінченка