1. Словник української мови у 20 томах

вірний

ВІ́РНИЙ, а, е.

1. Який заслуговує довір'я; постійний у своїх поглядах і почуттях; відданий.

– Усе буде, як кажеш, – промовила вірна, віддана дружина (Марко Вовчок);

З такою вірною, розсудливою людиною було немов безпечніше (М. Коцюбинський);

І я учитимусь як слід, і буду вірним сином найкращої на цілий світ моєї Батьківщини! (Н. Забіла);

// Який відзначається відданістю (про людину).

Єзуїтська колегія замінить катедральну школу і виховуватиме .. вірних слуг святого костьолу (Р. Іваничук);

// Властивий такій людині.

Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання, Вірної любові! (М. Старицький);

От так маєш! За тридцятилітню вірну службу така заплата (І. Франко);

// чому. Який незмінно дотримується чого-небудь, не зраджує кого-небудь.

З Корсуня до Києва князь узяв вірного йому священика Анастаса, якому доручив найбільшу святиню – новозведену церкву Богородиці (з рел.-церк. літ.).

2. розм., рідко. Те саме, що пра́вильний 1; правдивий, точний.

– Краще давай я постукаю і послухаю тебе, і тоді ми поставимо вірний діагноз (О. Іваненко);

Буття – грандіозна мелодія. Чудесно! Зробивши це визначення, я вже знав, що пішов по вірному шляху (О. Бердник).

3. розм., рідко. Те саме, що немину́чий; певний.

Одійшов на край скелі. З-під ніг посипалось, далі – жодного сантиметра. Кинув погляд униз – вірна загибель (із журн.).

4. у знач. ім. ві́рний, ного, ч.; ві́рна, ної, ж., рел. Людина, яка неухильно дотримується догматів якоїсь віри, релігії.

[Прісцілла:] Не можна, друже, нам, християнам, слухати прохання [не ходити на зібрання], бо то ж інакше половина вірних одкинутися мусила б од віри (Леся Українка);

Бендери, що малий Вавілон, якого там народу не побачиш, і вірних, і гаурів [гяурів] усяких (Б. Лепкий).

Ви́ди́ма (ві́рна, рідко видю́ща, видю́ча) смерть див. смерть.

◇ Виво́дити / ви́вести на путь пра́ведну (рідше на ві́рний шлях) див. виво́дити¹;

Ві́рне (пе́вне) о́ко [в ло́бі] див. о́ко¹;

Ві́рне се́рце див. се́рце;

(1) Ві́рний собі́, зі сл. бути, лишатися і т. ін. – який завжди дотримується власних принципів, поглядів, переконань, звичок тощо, не відступає від них.

Антін пішов у долину. Він був вірний собі. На Катеринину пораду – вдатися до багатіїв – тільки промовчав (С. Чорнобривець);

Вбивство парламентарів було провокаційним викликом. Армія вандалів, загнана у безвихідь, залишалась і тут вірною собі (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вірний — Орний [VI,VII] Словник з творів Івана Франка
  2. вірний — (який не міняє свої поглядів, почуттів) постійний, незрадливий, відданий, незмінний. Словник синонімів Полюги
  3. вірний — ві́рний прикметник Орфографічний словник української мови
  4. вірний — 1. Який заслуговує довіри, відданий: вірний друг, вірний побратим, вірна дружина, вірна кохана, вірне серце, вірний заповітам, вірна служба, вірна смерть (неминуча). З такою вірною, розсудливою дружиною було немов безпечніше (М. Літературне слововживання
  5. вірний — Певний, надійний, незрадливий, непідкупний, випробуваний; (друг) щирий, ВІДДАНИЙ, незмінний, постійний; (висновок) правильний, точний; (- смерть) неминучий; (- заувагу) слушний. Словник синонімів Караванського
  6. вірний — ім. і вірянин, вірник Охрещений учасник богослужіння Словник церковно-обрядової термінології
  7. вірний — Вірний, правдивий, правильний, певний, слушний Прикметник вірний і прислівник вірно з якогось часу не тільки витискають з ужитку інші, більш відповідні слова, а й набирають невластивого їм значення. «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  8. вірний — Поправний, нехибний, див. правильний Словник чужослів Павло Штепа
  9. вірний — -а, -е. 1》 Який заслуговує на довір'я; постійний у своїх поглядах і почуттях; відданий. || Який відзначається відданістю. || чому. Який незмінно дотримується чого-небудь, не зраджує. 2》 розм., рідко. Те саме, що правильний 1); правдивий, точний. 3》 розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  10. вірний — Дуже вірний, але дуже не мірний. Дуже добрий і вірний робітник, та любйть запиватися. Коли мене любиш вірно, не кажи нікому, бо люди рознесуть, як вітер солому. Задержмо свою любов в тайні. Хто не вірить, хай собі перемірить. Приповідки або українсько-народня філософія
  11. вірний — I відданий, вірненький, вірнесенький, вірняк, незрадливий, певний, щирий Фразеологічні синоніми: вірний друг; вірний своєму слову II див. безпомилковий Словник синонімів Вусика
  12. вірний — виво́дити / ви́вести на ві́рний шлях (на путь пра́ведну) кого. Допомагати кому-небудь виробити правильну лінію поведінки, правильно поводити себе. — Великий бідак батько. Коли б у світі була така сила, аби вивела його на вірний шлях.. Фразеологічний словник української мови
  13. вірний — ВІ́РНИЙ (який відзначається постійністю у своїх поглядах, почуттях, нездатний на зраду), ВІ́ДДАНИЙ, НЕЗРАДЛИ́ВИЙ, НЕЗРА́ДНИЙ рідше, НЕЗМІ́ННИЙ, ПЕ́ВНИЙ, ПОСТІ́ЙНИЙ, НЕПІДКУ́ПНИЙ, ВИ́ПРОБУВАНИЙ. З такою вірною, розсудливою людиною було немов безпечніше (М. Словник синонімів української мови
  14. вірний — Ві́рний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  15. вірний — ВІ́РНИЙ, а, е. 1. Який заслуговує довір’я; постійний у своїх поглядах і почуттях; відданий. — Усе буде, як кажеш, — промовила вірна, віддана дружина (Вовчок, І, 1955, 364); І я учитимусь як слід... Словник української мови в 11 томах
  16. вірний — Вірний, -а, -е Вѣрный, преданный. Ой вийди, вийди, дівчинонько моя вірная. Мет. 81. Ночує ніченьку з вірною дружиною. н. п. Без вірного друга великая туга. Ном. № 9021. Прошу тебе, милий, вірними словами. Мет. 47. 2) Истинный, дѣйствительный. Словник української мови Грінченка