коронка

Значення в інших словниках

1. коронка — коро́нка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
2. коронка — [коронка] -нкие, д. і м. -н'ц'і, р. мн. -нок Орфоепічний словник української мови
3. коронка — -и, ж. 1》 Зменш. до корона 1), 4). 2》 Зовнішня частина зуба. 3》 Металевий або пластмасовий ковпачок, якого насаджують на зуб, щоб зберегти його. Коронка зуба анат. — частина зуба, яка виступає в порожнину рота над ясенним краєм. 4》 тех. Обідок різальних частин бура. 5》 діал. Мереживо (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
4. коронка — КОРО́НКА, и, ж. 1. Зменш. до коро́на¹ 1, 5. На голівці [у дівчинки] малесенька золота коронка (Леся Українка); Коси заплела [Катерина] в дрібні сталки, в коронку виклала їх на голові (С. Словник української мови у 20 томах
5. коронка — коронка мереживо (ст): Маленька гарна чорна сукня з розкішною коронкою вабила погляд усіх кавалерів (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. коронка — МЕРЕ́ЖИВО (сітчаста тканина з узорами, якими оздоблюють одяг, білизну тощо), МЕРЕ́ЖКА розм., КОРО́НКА діал.; ПЛЕ́ТИВО (виплетене). Словник синонімів української мови
7. коронка — КОРО́НКА, и, ж. 1. Зменш. до коро́на 1, 4. На голівці [у дівчинки] малесенька золота коронка (Л. Укр., III, 1952, 488); Коси заплела [Катерина] в дрібні сталки, в коронку виклала їх на голові (Чорн., Визвол. земля, 1950, 101). 2. Зовнішня частина зуба. Словник української мови в 11 томах
8. коронка — Корона, -ни ж. Корона. Являлась перед ним в золотій короні, як малюють святих на образах. Левиц. І. 271. ум. коронка, коро́нонька, короночка. А за нею Мати Божа, зложила корононьку на її головоньку. Рк. Макс. Словник української мови Грінченка