коронка

КОРО́НКА, и, ж.

1. Зменш. до коро́на¹ 1, 5.

На голівці [у дівчинки] малесенька золота коронка (Леся Українка);

Коси заплела [Катерина] в дрібні сталки, в коронку виклала їх на голові (С. Чорнобривець);

Зелень тихо схиляється з пагорбка, погойдує коронки (В. Барка).

2. Зовнішня частина зуба.

Якщо уражений карієсом зуб не лікувати, то коронка зуба руйнується (з навч. літ.).

3. Металевий, пластмасовий або керамічний ковпачок, який насаджують на ушкоджений зуб, щоб зберегти його.

В роті у нього тьмяно блищали золоті коронки (О. Донченко);

Офіцер широко посміхнувся, блиснувши ще й золотими коронками (В. Шкляр);

Не всі зуби були свої, частина мала сталеві коронки (О. Шугай);

Крім лівого різця, вбраного у золоту коронку з фарфоровою пластинкою, всі зуби на місці (В. Кожелянко).

4. техн. Обідок різальних частин бура.

Ресурс роботи алмазних коронок збільшується в 1,5–1,8 раза, а швидкість буріння – в 1,2–1,36 раза (з наук. літ.);

Сотні й тисячі тонн кварциту було вивезено, перш ніж коронки бурів торкнулися руди (Д. Ткач).

5. зах. Мереживо (у 1 знач.).

Була [Целя] тілько в сорочці, що обшита вгорі коронкою (І. Франко);

Батько приступив до ліжка, застеленого біленьким простиралом із коронками (О. Маковей);

У ванній на мотузці – тонкі шкарпетки з мереживною коронкою, згодом вони стали найулюбленішою деталлю у гардеробі Кароліни (Г. Вдовиченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me