1. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)

гуготіти

Гуготі́ти, -гочу́, -готи́ш, -ти́ть

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гуготіти — гуготі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. гуготіти — Гугоніти, густи, гудіти, стугоніти. Словник синонімів Караванського
  3. гуготіти — -очу, -отиш, недок. Створювати, видавати протяжні, одноманітні звуки, шум, гул. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. гуготіти — див. горіти; гриміти; густи Словник синонімів Вусика
  5. гуготіти — ГУДІ́ТИ (видавати протяжні низькі звуки), ГУСТИ́, ГУГОТІ́ТИ, ГУГОНІ́ТИ, ГУГНИ́ТИ (ГУГНІ́ТИ) розм.; СТУГОНІ́ТИ, ДУДНІ́ТИ, ДУДОНІ́ТИ підсил., ДУДІ́ТИ розм. (глухо); РЕВІ́ТИ, РЕВТИ́ (сильно); ФУ́РКАТИ, ФУРЧА́ТИ, ФУРКОТІ́ТИ підсил., ФУРКОТА́ТИ підсил. (перев. Словник синонімів української мови
  6. гуготіти — ГУГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Створювати, видавати протяжні, одноманітні звуки, шум, гул. В грубі повно вогню, аж гуготить (Коцюб., II, 1955, 254); Вода тиснула на шосе, пінилась, розгнівано гуготіла (Бойч. Словник української мови в 11 томах
  7. гуготіти — Гуготі́ти, -чу́, -ти́ш гл. Производить глухой шумъ. Далі стало вже гуготіти, мов клекоче море, або гуде великий вітер здалеку. Кв. Дивись, як гуготить огонь, наче у гуті. Черниг. г. Словник української мови Грінченка