добувати

Значення в інших словниках

1. добувати — добува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. добувати — Діставати, роздобувати; (працею) заробляти, дороблятися; (у бою) здобувати, оволодівати чим; (з піхов) виймати, витягати, вихоплювати; (олію) одержувати, виготовляти; (дітей) Д народжувати; (термін) дослужувати, довідбувати. Словник синонімів Караванського
3. добувати — -аю, -аєш, недок., добути, -уду, -удеш; мин. ч. добув, добула, добуло; наказ. сп. добудь; док. 1》 перех. Діставати, роздобувати кого-, що-небудь. || Заробляти працею. || Брати що-небудь у бою, зі зброєю в руках; оволодівати чимось. || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. добувати — див. дбати Словник синонімів Вусика
5. добувати — дістава́ти (добува́ти, видира́ти і т. ін.) / діста́ти (добу́ти, ви́дерти і т. ін.) з-під землі́. Робити що-небудь неймовірне; досягати чогось майже неможливого; здійснювати що-небудь будь-якими засобами. Фразеологічний словник української мови
6. добувати — ВИЙМА́ТИ (брати що-небудь із середини чогось), ВИТЯГА́ТИ, ВИТЯ́ГУВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ДОБУВА́ТИ, ВИДОБУВА́ТИ, ТЯГА́ТИ рідше, ЗДОБУВА́ТИ рідко; ВИШКРЯ́БУВАТИ, ВИШКРІБА́ТИ, ВИСКРІБА́ТИ (шкребучи); ВИШПО́РТУВАТИ (шпортаючи) розм. Словник синонімів української мови
7. добувати — ДОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОБУ́ТИ, у́ду, у́деш; мин. ч. добу́в, добула́, ло́; наказ. сп. добу́дь; док. 1. перех. Діставати, роздобувати кого-, що-небудь. Пішла по селу добувати киселю (Укр.. присл.. Словник української мови в 11 томах
8. добувати — Добува́ти, -ва́ю, -єш сов. в. добути, -буду, -деш, гл. 1) Добывать, добыть; доставать, достать, пріобрѣтать, пріобрѣсти. От лисичка змерзла, то й побігла в село вогню добувать, щоб витопить. Рудч. Ск. II. 6. Чи у свахи сорочки немає, чи чобіт добуває?... Словник української мови Грінченка