1. Словник української мови Грінченка

добувати

Добува́ти, -ва́ю, -єш

сов. в. добути, -буду, -деш, гл.

1) Добывать, добыть; доставать, достать, пріобрѣтать, пріобрѣсти. От лисичка змерзла, то й побігла в село вогню добувать, щоб витопить. Рудч. Ск. II. 6. Чи у свахи сорочки немає, чи чобіт добуває? Мет. Панували, добували і славу, і волю. Шевч. 48. Буде з нас, — не діти в нас; а діти будуть, то сами добудуть. Ном. № 9898.

2) Брать, взять (городъ во время войны). Добувати міста.

3) Вынимать, вынуть (саблю изъ ноженъ).

4) Доживать, дожить до срока. Мушу году добути. Г. Барв. 247. Іще тиждень добуду. Бона вже останні години добуває дома. добувати віку. Доживать.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. добувати — добува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. добувати — Діставати, роздобувати; (працею) заробляти, дороблятися; (у бою) здобувати, оволодівати чим; (з піхов) виймати, витягати, вихоплювати; (олію) одержувати, виготовляти; (дітей) Д народжувати; (термін) дослужувати, довідбувати. Словник синонімів Караванського
  3. добувати — -аю, -аєш, недок., добути, -уду, -удеш; мин. ч. добув, добула, добуло; наказ. сп. добудь; док. 1》 перех. Діставати, роздобувати кого-, що-небудь. || Заробляти працею. || Брати що-небудь у бою, зі зброєю в руках; оволодівати чимось. || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. добувати — див. дбати Словник синонімів Вусика
  5. добувати — дістава́ти (добува́ти, видира́ти і т. ін.) / діста́ти (добу́ти, ви́дерти і т. ін.) з-під землі́. Робити що-небудь неймовірне; досягати чогось майже неможливого; здійснювати що-небудь будь-якими засобами. Фразеологічний словник української мови
  6. добувати — ВИЙМА́ТИ (брати що-небудь із середини чогось), ВИТЯГА́ТИ, ВИТЯ́ГУВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ДОБУВА́ТИ, ВИДОБУВА́ТИ, ТЯГА́ТИ рідше, ЗДОБУВА́ТИ рідко; ВИШКРЯ́БУВАТИ, ВИШКРІБА́ТИ, ВИСКРІБА́ТИ (шкребучи); ВИШПО́РТУВАТИ (шпортаючи) розм. Словник синонімів української мови
  7. добувати — Добува́ти, -ва́ю, -ва́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. добувати — ДОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОБУ́ТИ, у́ду, у́деш; мин. ч. добу́в, добула́, ло́; наказ. сп. добу́дь; док. 1. перех. Діставати, роздобувати кого-, що-небудь. Пішла по селу добувати киселю (Укр.. присл.. Словник української мови в 11 томах