зебу
Зе́бу, не відм. (ч. р.)
Джерело:
Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р.
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- зебу — зе́бу іменник чоловічого або жіночого роду, істота тварина Орфографічний словник української мови
- зебу — невідм., ч. і ж. Вид поширеної в Малій Азії, Африці та Індії свійської рогатої худоби з мускульно-жировим горбом на холці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- зебу — зе́бу (франц. zebu, з тібетського зеба) підвид свійського бика. Поширений в Індії, країнах Близького Сходу, Африки, Південної Америки. Розводять як робочу і м’ясну худобу. Словник іншомовних слів Мельничука
- зебу — Підвид домашньої худоби з підродини справжніх биків; на спині горб (відкладення сала); багато місцевих порід розводять в Азії, Африці, Пд. Америці. Універсальний словник-енциклопедія
- зебу — ЗЕ́БУ, невідм., ч. і ж. Вид поширеної в Малій Азії, Африці та Індії свійської рогатої худоби з мускульно-жировим горбом на холці. Невдовзі на сході з’явилася хмара куряви... Словник української мови в 11 томах