зебу
ЗЕ́БУ, невідм., ч. і ж. Вид поширеної в Малій Азії, Африці та Індії свійської рогатої худоби з мускульно-жировим горбом на холці.
Невдовзі на сході з’явилася хмара куряви, і за якісь півгодини я вже розглядів у ній плескуваті голови горбатих биків-зебу і над ними широченні брилі погоничів (Мур., Бук. повість, 1959, 67);
Хоч зебу дають і невелику кількість молока (500-600 літрів на рік), проте жирність його досить висока — вона досягає 6-7 процентів (Наука.., 9, 1956, 30).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- зебу — зе́бу іменник чоловічого або жіночого роду, істота тварина Орфографічний словник української мови
- зебу — невідм., ч. і ж. Вид поширеної в Малій Азії, Африці та Індії свійської рогатої худоби з мускульно-жировим горбом на холці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- зебу — зе́бу (франц. zebu, з тібетського зеба) підвид свійського бика. Поширений в Індії, країнах Близького Сходу, Африки, Південної Америки. Розводять як робочу і м’ясну худобу. Словник іншомовних слів Мельничука
- зебу — Підвид домашньої худоби з підродини справжніх биків; на спині горб (відкладення сала); багато місцевих порід розводять в Азії, Африці, Пд. Америці. Універсальний словник-енциклопедія
- зебу — Зе́бу, не відм. (ч. р.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)