клубок

Клубо́к, -бка́; клубки́, -бкі́в

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клубок — клубо́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. клубок — (ниток) моток; (інтриг) плетиво, сплетіння, павутиння; (почувань) вузол; (у горлі) спазм, спазми; клубочок. Словник синонімів Караванського
  3. клубок — див. багато Словник синонімів Вусика
  4. клубок — [клубок] -бка, м. (на) -бку, мн. -бки, -бк'іў Орфоепічний словник української мови
  5. клубок — -бка, ч. 1》 чого і без додатка. Кулястий моток (ниток і т. ін.). 2》 чого. Маса чого-небудь, що набула кулястої форми. || кого, чого. Про скупчення живих істот, рослин і т. ін., що має кулясту форму. || чого. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. клубок — КЛУБО́К, бка́, ч. 1. чого і без дод. Кулястий моток (ниток, шерсті і т. ін.). По нитці й клубка можна найти (прислів'я); Висока й ставна, прямувала [Ольга] через площу... Словник української мови у 20 томах
  7. клубок — (аж) ми́ло па́дає ((клубка́ми) ко́титься, лети́ть і т. ін.) з кого. Хтось дуже стомився, заморився від важкої роботи, великого напруження і т. ін. — Куди така робота годиться? Поглянь: з тебе он уже мило падає. Ні, хлопці, так далі не піде (Д. Фразеологічний словник української мови
  8. клубок — КЛУБО́К (димчаста рухома маса перев. кулястої форми), КЛУБ, ПЕ́ЛЕХ розм. Витерши руки об поли, взяла (Килина) з лави велику, як лопата, дерев'яну ложку — полоник — і почала мішати в казані, з якого клубками виходила пара (В. Винниченко); Старий Трацький.. Словник синонімів української мови
  9. клубок — КЛУБО́К, бка́, ч. 1. чого і без додатка. Кулястий моток (ниток і т. ін.). Кинула [пані ] в куток клубок з бавовною (Кобр., Вибр., 1954, 3); Він одразу згадав, що в нього є автомат, .. Словник української мови в 11 томах
  10. клубок — Клубок, -бка м. Клубокъ. По нитці й клубка можна найти. Ном. № 7425. ум. клубочок. Прийдеться ниточка до клубочка. Ном. № 4092. Мати Божа панчішку плете, а вони перед нею золоті клубочки держать. ЗОЮР. І. 305. Словник української мови Грінченка