клубок

КЛУБО́К, бка́, ч.

1. чого і без дод. Кулястий моток (ниток, шерсті і т. ін.).

По нитці й клубка можна найти (прислів'я);

Висока й ставна, прямувала [Ольга] через площу, гордо несла красиву голову з тугим клубком закрученої на потилиці темно-каштанової коси (Микита Чернявський);

Старенька сидить на лiжку, в неї в руках поблискують металевi спицi. Чорним жированим котеням крутиться бiля неї клубок шерстi, втiкає по ниточцi в дитячу рукавичку (Ю. Мушкетик);

Омелько витяг із перекидної торби малесенького козубочка. А звідтіля клубок волосіні, сплетеної із білого кінського волосу (Ю. Логвин);

* У порівн. Бачу: наче щось по пісках Покотилось, мов клубок (Я. Щоголів).

2. чого. Маса чого-небудь, що має кулясту форму.

Двері розчинились, і в хату спершу влетів сивий, великий клубок морозу, за ним сірий пес Тікай (В. Винниченко);

В хату вкотилися сріблясті клубки холодної пари (В. Кучер);

Лука зі смаком потягнув люльку, видихнув клубок зеленого диму (Б. Левін);

// кого, чого. Про скупчення істот, рослин і т. ін.

Зараз мати й син дивляться одне на одного, потім на ріку, над якою товчуться клубки комах і пролітають птиці (М. Стельмах);

Вода в затишку вирувала од мальків. Голодні клубки кидались на кожну крихту хліба, відштовхували один одного, сплітались у чорний вихор (В. Дрозд);

// чого. Про зігнуте положення (лежаче або сидяче) людського тіла.

Обережно переступаючи через клубки сонних мокрих тіл, попрямував [Кармазин] на Хомин голос (О. Гончар).

3. чого, перен. Нагромадження, скупчення якихось почуттів.

Дика злість, чорний відчай – усе змішалося в один пекучий клубок, який палив усередині, наче всипали туди совок жару (Є. Доломан);

Змучене тіло дівчинки тремтіло, з грудей до горла підсувався гіркий клубок досади, жалю (К. Гриб);

// Заплутане сполучення, поєднання великої кількості думок, складних питань і т. ін.

Цілий клубок думок, смутних і радісних, заворушився в моїй голові (С. Васильченко);

Який складний клубок протиріч, наносів, нерозв'язаних питань утворився в його рідному селі! (М. Чабанівський);

Не зміг [Сивоок] відразу розплутати весь той клубок подій, що намножувалися сьогодні з досвітку (П. Загребельний).

4. у знач. присл. клубко́м, клубка́ми. У формі кулі (див. ку́ля¹ 2).

Смердючий дим клубками повився під стелею (І. Нечуй-Левицький);

Праворуч попід лісом клубками котився, сходився й розходився білий туман (Б. Грінченко);

Над кіньми клубками здіймалася їдка пара (П. Панч);

Тiльки вони [дiти] поставали навколо столу, порозтулявши роти, як тут i гостi на порiг, а за ними – бiлими клубками холод (Є. Гуцало);

// Зігнувшись і підтягнувши до живота ноги.

Під батьківською катанкою, підібравши під себе ніжки, спить клубком його синок (М. Стельмах);

Його [Іваникове] маленьке тіло зібралося в тугу пружину і метнулося прудким клубком під ноги туркові (В. Малик).

(1) У клубо́к (у клубо́чок), зі сл. звиватися, згортатися, скручуватися і т. ін. – у формі клубка, клубком.

Зараз вони [слуги] розкопали нору, аж, бач, у норі, звившися в клубок, лежить величезна чорна гадюка (І. Франко);

Їжак скрутився в клубок (О. Копиленко);

Наша кішка в ліжко скік! До Мариночки під бік, вмить згорнулася в клубочок і тихесенько вуркоче (Н. Забіла);

Внизу на плащ-наметові непорушно лежав Даніялов. Він наче спав: зібгався в клубок (А. Дімаров);

Язи́к (язики́, клубки́, хви́лі і т. ін.) по́лум'я див. язи́к.

◇ [Аж] ми́ло па́дає ([клубка́ми] ко́титься, лети́ть і т. ін.) див. ми́ло¹;

(2) Клубо́к підко́чується (підступа́є) / підкоти́вся (підступи́в) до го́рла кому – кому-небудь спазми стискають горло від сильного хвилювання, переживання і т. ін.

Бронкові підкотився клубок до горла. Адже це він запалив їх [селян] словом,.. а сам так ганебно потрапив до рук отим шпикам (Ірина Вільде);

Гіркий клубок підкотився Платонові до горла, й він тихо вийшов на подвір'я (М. Зарудний).