підкова

Значення в інших словниках

1. підкова — підко́ва іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
2. підкова — -и, ж. 1》 Металева, вигнута за формою кінського копита пластина, що прибивається до копита з метою запобігти його пошкодженню та сковзанню тварини. || перен. Те, що формою схоже на таку пластину. 2》 Металева пластинка, що набивається на спід взуття для збереження підметки або набійки. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. підкова — ПІДКО́ВА, и, ж. 1. Металева, вигнута за формою кінського копита пластина, що прибивається до копита, щоб запобігти його пошкодженню та ковзанню тварини. Словник української мови у 20 томах
4. підкова — креса́ти підко́вами (підкі́вками, чобітьми́ і т. ін.). 1. Танцювати з запалом, з натхненням. Танцювали вже із добру годину, а Чайченко усе сидів собі та тільки дививсь, як другі підківками крешуть (Марко Вовчок). 2. Енергійно, бадьоро йти. Фразеологічний словник української мови
5. підкова — ПІВКО́ЛО (половина кола як форма лінії), ПІВКРУ́Г рідше, ПІВДУГА́, ПІВДУ́ЖЖЯ, ПІДКО́ВА розм., ПІВКО́ЛЕСО діал. Зорі надулися — такі повні-повні, а місяць червоним півколом — на вітер — обведений (Г. Словник синонімів української мови
6. підкова — ПІДКО́ВА, и, ж. 1. Металева, вигнута за формою кінського копита пластина, що прибивається до копита з метою запобігти його пошкодженню та сковзанню тварини. Словник української мови в 11 томах
7. підкова — Підко́ва, -ви ж. 1) Подкова. Пакінь підкований: хазяїн на зіму підкував та й забув вирвати підкови. Рудч. Ск. II. 17. Туди тебе зашлють, де волам роги правлять, а кіз кують підковами. Ном. 2) Желѣзная подбивка на верхней части ярма (чашовині). Рудч. Чп. 250. ум. підківка, підківонька, підківочка. Словник української мови Грінченка