підкова
ПІДКО́ВА, и, ж.
1. Металева, вигнута за формою кінського копита пластина, що прибивається до копита, щоб запобігти його пошкодженню та ковзанню тварини.
Устав [Осел] на рівні ноги і, обернувшися задом до Льва, показав йому своє заднє копито, на якім була прибита новісінька, блискуча підкова (І. Франко);
Біля кузні кували підкови степовим жеребцям. Огирі тремтіли від гніву та іржали (О. Довженко);
* У порівн. Серед цього амфітеатру гір в середині круга стоїть невисока гора, кругла, вся вкрита ялинами, неначе хто кинув в цей пишний кружок якусь мохнату шапку, а кругом цієї зеленої шапки обвивається підковою зелений Дунаєць (І. Нечуй-Левицький);
// перен. Те, що формою схоже на таку пластину.
Над непроглядною смугою обрію пригасала, пломеніючи, розпечена місячна підкова (В. Козаченко);
Балка нагадувала приблизно велетенську підкову, що охоплювала своїми боками ціле поле (Ю. Яновський).
2. Металева пластинка, що набивається на спід взуття для збереження підметки або набійки.
Тимоха козак штепний був: .. чоботи – одні на ногах, а другі – вже в дьогтю так і мокнуть, щоб тільки задумав, надів і щеголяй [франти]; одні з підковами добрими, а другі на гвіздочках (Г. Квітка-Основ'яненко);
Коли моя нога здіймається для нового кроку, – я бачу слід од своїх залізних солдатських підків (П. Колесник).
Значення в інших словниках
- підкова — підко́ва іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- підкова — -и, ж. 1》 Металева, вигнута за формою кінського копита пластина, що прибивається до копита з метою запобігти його пошкодженню та сковзанню тварини. || перен. Те, що формою схоже на таку пластину. 2》 Металева пластинка, що набивається на спід взуття для збереження підметки або набійки. Великий тлумачний словник сучасної мови
- підкова — креса́ти підко́вами (підкі́вками, чобітьми́ і т. ін.). 1. Танцювати з запалом, з натхненням. Танцювали вже із добру годину, а Чайченко усе сидів собі та тільки дививсь, як другі підківками крешуть (Марко Вовчок). 2. Енергійно, бадьоро йти. Фразеологічний словник української мови
- підкова — ПІВКО́ЛО (половина кола як форма лінії), ПІВКРУ́Г рідше, ПІВДУГА́, ПІВДУ́ЖЖЯ, ПІДКО́ВА розм., ПІВКО́ЛЕСО діал. Зорі надулися — такі повні-повні, а місяць червоним півколом — на вітер — обведений (Г. Словник синонімів української мови
- підкова — Підко́ва, -ко́ва; -ко́ви, підкі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- підкова — ПІДКО́ВА, и, ж. 1. Металева, вигнута за формою кінського копита пластина, що прибивається до копита з метою запобігти його пошкодженню та сковзанню тварини. Словник української мови в 11 томах
- підкова — Підко́ва, -ви ж. 1) Подкова. Пакінь підкований: хазяїн на зіму підкував та й забув вирвати підкови. Рудч. Ск. II. 17. Туди тебе зашлють, де волам роги правлять, а кіз кують підковами. Ном. 2) Желѣзная подбивка на верхней части ярма (чашовині). Рудч. Чп. 250. ум. підківка, підківонька, підківочка. Словник української мови Грінченка