сотня

Значення в інших словниках

1. сотня — со́тня іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
2. сотня — (карбованців) сто; (у війську) сов. рота; мн. СОТНІ, (ніг) безліч. Словник синонімів Караванського
3. сотня — [сот(')н'а] -т(‘)н'і, ор. -тнеийу, р. мн. -теин' Орфоепічний словник української мови
4. сотня — -і, ж. 1》 Одиниця рахунку однакових або однотипних предметів, явищ і т. ін., що дорівнює ста; сто. || розм. Сто карбованців. || розм. Грошовий знак вартістю в сто карбованців. 2》 тільки мн. Дуже велика кількість, безліч кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. сотня — (кількість) сотка, сто Словник чужослів Павло Штепа
6. сотня — СО́ТНЯ, і, ж. 1. Сто якихось одиниць, предметів, людей і т. ін. Де один панує, там сотня бідує (прислів'я); Сем'я [сім'я] моя щодень росла І вже до сотні доростала (Т. Шевченко); Був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів (Ю. Словник української мови у 20 томах
7. сотня — БЕ́ЗЛІЧ (дуже велика кількість кого-, чого-небудь), БЕ́ЗЛІК рідше, КУ́ПА підсил. розм., РІЙ підсил. розм., СОНМ підсил. книжн., СО́НМИЩЕ підсил. книжн., ТЬМА підсил. розм., ТЬМА-ТЬМУ́ЩА підсил. розм., ХМА́РА підсил. розм., ТЬМА-ТЬМЕ́ННА підсил. Словник синонімів української мови
8. сотня — СО́ТНЯ, і, ж. 1. Одиниця рахунку однакових або однотипних предметів, явищ і т. ін., що дорівнює ста; сто. Де один панує, там сотня бідує (Укр.. присл.., 1963, 115); Сем’я [сім’я] моя щодень росла І вже до сотні доростала (Шевч. Словник української мови в 11 томах
9. сотня — Со́тня, -ні ж. 1) Сотня, сто штукъ. 2) Часть козацкаго полка. 3) Въ старой Украинѣ XVII и XVIII в. извѣстная часть территоріи, состоявшая изъ нѣсколькихъ курінів и сама составлявшая часть полка. ум. со́тенька. Словник української мови Грінченка