1. Великий тлумачний словник сучасної мови

сотня

со́тня

-і, ж.

1》 Одиниця рахунку однакових або однотипних предметів, явищ і т. ін., що дорівнює ста; сто.

|| розм. Сто карбованців.

|| розм. Грошовий знак вартістю в сто карбованців.

2》 тільки мн. Дуже велика кількість, безліч кого-, чого-небудь.

3》 У давньоруському війську – військова одиниця, що спочатку складалася зі ста вояків.

4》 В Україні у 16-18 ст. – адміністративно-територіальна та військова одиниця; складова частина полку.

5》 У давній Русі, в Росії та Україні – станові організації.

Купецькі сотні — корпоративні організації купецтва в Давній Русі і феодальній Росії (12 — початок 18 ст.); ліквідовані з організацією гільдій.

Посадські сотні — об'єднання торгово-ремісничого населення давньоруських і російських феодальних міст в 11-18 ст.; близькі до цехів.

6》 Військовий підрозділ у козачих військах дореволюційної Росії та в кінноті періоду громадянської війни.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сотня — со́тня іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. сотня — (карбованців) сто; (у війську) сов. рота; мн. СОТНІ, (ніг) безліч. Словник синонімів Караванського
  3. сотня — [сот(')н'а] -т(‘)н'і, ор. -тнеийу, р. мн. -теин' Орфоепічний словник української мови
  4. сотня — (кількість) сотка, сто Словник чужослів Павло Штепа
  5. сотня — СО́ТНЯ, і, ж. 1. Сто якихось одиниць, предметів, людей і т. ін. Де один панує, там сотня бідує (прислів'я); Сем'я [сім'я] моя щодень росла І вже до сотні доростала (Т. Шевченко); Був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів (Ю. Словник української мови у 20 томах
  6. сотня — БЕ́ЗЛІЧ (дуже велика кількість кого-, чого-небудь), БЕ́ЗЛІК рідше, КУ́ПА підсил. розм., РІЙ підсил. розм., СОНМ підсил. книжн., СО́НМИЩЕ підсил. книжн., ТЬМА підсил. розм., ТЬМА-ТЬМУ́ЩА підсил. розм., ХМА́РА підсил. розм., ТЬМА-ТЬМЕ́ННА підсил. Словник синонімів української мови
  7. сотня — Со́тня, -ні, -нею; со́тні́, со́те́нь, со́тня́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. сотня — СО́ТНЯ, і, ж. 1. Одиниця рахунку однакових або однотипних предметів, явищ і т. ін., що дорівнює ста; сто. Де один панує, там сотня бідує (Укр.. присл.., 1963, 115); Сем’я [сім’я] моя щодень росла І вже до сотні доростала (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  9. сотня — Со́тня, -ні ж. 1) Сотня, сто штукъ. 2) Часть козацкаго полка. 3) Въ старой Украинѣ XVII и XVIII в. извѣстная часть территоріи, состоявшая изъ нѣсколькихъ курінів и сама составлявшая часть полка. ум. со́тенька. Словник української мови Грінченка