суперечити

Значення в інших словниках

1. суперечити — супере́чити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. суперечити — Перечити, заперечувати, р. казати насторч, говорити накриво; (чому) не відповідати; пі ОПИРАТИСЯ. Словник синонімів Караванського
3. суперечити — див. перечити Словник синонімів Вусика
4. суперечити — СУПЕРЕ́ЧИТИ, чу, чиш, недок. 1. Не погоджуватися з ким-небудь; перечити. Катря не боїться нічого: питає його та розпитує, та суперечить, поки аж батько не покрикне: “годі!” (Марко Вовчок); – І таке витієш! Чого б то я тобі “здоров” не казав!... Словник української мови у 20 томах
5. суперечити — -чу, -чиш, недок. 1》 Не погоджуватися з ким-небудь; перечити. || Заважати кому-небудь у чомусь. 2》 Не відповідати чому-небудь, бути несумісним з чимсь, містити суперечність. Суперечити [самому] собі — висловлювати протилежні думки, погляди на що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
6. суперечити — ЗАВАЖА́ТИ (бути на перешкоді кому-, чому-небудь, ставати перешкодою в чомусь), ПЕРЕШКОДЖА́ТИ, ШКО́ДИТИ, ПЕРЕБИВА́ТИ, ПЕРЕБАРАНЧА́ТИ розм., ПЕРЕ́ЧИТИ рідше, СУПЕРЕ́ЧИТИ рідше. — Док.: зава́дити, перешко́дити, зашко́дити, пошко́дити, переби́ти. Словник синонімів української мови
7. суперечити — СУПЕРЕ́ЧИТИ, чу, чиш, недок. 1. Не погоджуватися з ким-небудь; перечити. Катря не боїться нічого: питає його та розпитує, та суперечить, поки аж батько не покрикне: «годі!» (Вовчок, І, 1955, 182); — І таке витієш! Чого б то я тобі «здоров» не казав!... Словник української мови в 11 томах
8. суперечити — Суперечити, -чу, -чиш гл. Спорить, противорѣчить, возражать. А що се ви, суперечити схотіли? МВ. (О. 1862. І. 103). Словник української мови Грінченка