суперечити

СУПЕРЕ́ЧИТИ, чу, чиш, недок.

1. Не погоджуватися з ким-небудь; перечити.

Катря не боїться нічого: питає його та розпитує, та суперечить, поки аж батько не покрикне: “годі!” (Марко Вовчок);

– І таке витієш! Чого б то я тобі “здоров” не казав! – щиро суперечу їй (С. Васильченко);

Який він безстрашний та веселий стає, коли вип'є чарку, як усіх критикує, не супереч тоді йому (О. Гончар);

– Ти що це суперечиш батькові? (А. Шиян);

// Заважати кому-небудь у чомусь.

[Кіндрат Антонович:] Ти у нас одна, не хочу більш тобі суперечити! Їдь, куди тебе веде твоя думка, довчайся, вишукуй довічної правди (М. Кропивницький);

Івась почав їй суперечити: коли вона опускала ложку у миску набрати страви, він попереджав її і одбивав її ложку (Панас Мирний).

2. Не відповідати чому-небудь, бути несумісним з чимсь.

Гризли його сумніви, чи не буде суперечити вимогам хорошого тону пропозиція щодо вінчання під час жалоби (Ірина Вільде);

Було безумством .. загоном легкої кінноти при двох кулеметних тачанках атакувати військові кораблі інтервентів. Кіннотою на кораблі! Не вкладалося це ні в які устави, суперечило всім тактикам і стратегіям (О. Гончар);

Ваш намір суперечить найосновнішим і для всіх лбдей обов'язковим вимогам людяності (В. Підмогильний);

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (з мови документів).

(1) Супере́чити [само́му] собі́ – висловлювати протилежні думки, погляди на що-небудь.

Коли хто-небудь неясно, плутано висловлює свої думки, суперечить самому собі, про таку людину кажуть: “Її не можна зрозуміти, в її міркуваннях немає логіки” (з навч. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

суперечити

Значення в інших словниках