1. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)

шелюга

Шелюга́, -ги́, -зі́ і ше́люг, -гу

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шелюга — ШЕЛЮГА́, и́, ж. 1. Верба гостролиста. Гріло сонце, пахло рікою, розпареним листям шелюги і молоденьких осичок (І. Сенченко); Хвилин з десять ідемо піском, вкритим густими кущами шелюги (П. Колесник). 2. збірн. Зарості верби гостролистої. Словник української мови у 20 томах
  2. шелюга — шелюга́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. шелюга — -и, ж. 1》 Верба гостролиста. Червона шелюга — червоний верболіз; красноталь. 2》 збірн. Зарості верби гостролистої. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. шелюга — ВЕРБОЛІ́З (кущ, рідше — невелике дерево з довгими й тонкими гілками та вузьким листям, а також зарості цієї рослини), ЛОЗА́, ЛОЗИ́НА, ТАЛ, ТА́ЛА рідше, ШЕЛЮГА́, ШЕЛЮ́Г рідше; КРАСНОТА́ЛЬ (червоний верболіз); ЛОЗНЯ́К, ЛОЗИ́ННЯ розм. Словник синонімів української мови
  5. шелюга — ШЕЛЮГА́, и́, ж. 1. Верба гостролиста. Гріло сонце, пахло рікою, розпареним листям шелюги і молоденьких осичок (Сенч., Опов., 1959, 129); Хвилин з десять ідемо піском, вкритим густими кущами шелюги (Кол., На фронті.., 1959, 65). Словник української мови в 11 томах
  6. шелюга — Шелюга, -ги ж. = шелюг. О. 1861. VIII. 93. ЗЮЗО. І. 134. Словник української мови Грінченка