шелюга
ШЕЛЮГА́, и́, ж.
1. Верба гостролиста.
Гріло сонце, пахло рікою, розпареним листям шелюги і молоденьких осичок (Сенч., Опов., 1959, 129);
Хвилин з десять ідемо піском, вкритим густими кущами шелюги (Кол., На фронті.., 1959, 65).
Черво́на шелюга́ — червоний верболіз; красноталь.
Червона шелюга, верболіз і верби молоді заступили перед сонцем цю ріку давню, ніби навмисне, щоб не висохла,— така вона мілка влітку — прославлена Збруч-ріка! (Кос., Новели, 1962, 116);
Чимдалі ширшало розмите земснарядом озеро, підрізані береги разом з травою, з кущами червоної шелюги величезними скибами западали й тонули в ньому (Жур., Вечір… 1958, 105).
2. збірн. Зарості верби гостролистої.
Праворуч під вербами річка леліє, Ліворуч у шелюзі гребля біліє (Вирган, В розп. літа, 1959, 147);
Зашелестіли кущі, з шелюги, мовби вовна з мішка, висипали люди в кучматих шапках, коротких кожушках без рукавів (Літ. Укр., 19.XI 1968, 4).
Значення в інших словниках
- шелюга — ШЕЛЮГА́, и́, ж. 1. Верба гостролиста. Гріло сонце, пахло рікою, розпареним листям шелюги і молоденьких осичок (І. Сенченко); Хвилин з десять ідемо піском, вкритим густими кущами шелюги (П. Колесник). 2. збірн. Зарості верби гостролистої. Словник української мови у 20 томах
- шелюга — шелюга́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- шелюга — -и, ж. 1》 Верба гостролиста. Червона шелюга — червоний верболіз; красноталь. 2》 збірн. Зарості верби гостролистої. Великий тлумачний словник сучасної мови
- шелюга — ВЕРБОЛІ́З (кущ, рідше — невелике дерево з довгими й тонкими гілками та вузьким листям, а також зарості цієї рослини), ЛОЗА́, ЛОЗИ́НА, ТАЛ, ТА́ЛА рідше, ШЕЛЮГА́, ШЕЛЮ́Г рідше; КРАСНОТА́ЛЬ (червоний верболіз); ЛОЗНЯ́К, ЛОЗИ́ННЯ розм. Словник синонімів української мови
- шелюга — Шелюга́, -ги́, -зі́ і ше́люг, -гу Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- шелюга — Шелюга, -ги ж. = шелюг. О. 1861. VIII. 93. ЗЮЗО. І. 134. Словник української мови Грінченка