бугила
Бугила, -ли
ж. раст. Anthriscus sylvestris. Анн. 39. Вирізав ту бугилу і зробив з неї дудку. Рудч. Ск. І. 157.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- бугила — бугила́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- бугила — И, ж., бот. Трав'яниста рослина з родини зонтичних із солодким стеблом. проростень, і бугила, і жалом жалощів тріпоче доба і не пустити хоче стежина, терням, поросла. (П-2:122) будики -ів, мн., розм. Годинник. Поніч. Будики сокочуть, наче кури. (Т.1,кн.2:141). Словник поетичної мови Василя Стуса
- бугила — рідше богила, -и, ж. Трав'яниста рослина з родини зонтичних із солодким стеблом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бугила — БУГИЛА́, рідше БОГИЛА́, и́, ж. Трав'яниста рослина родини зонтичних із солодким стеблом. І твій барвіночок хрещатий Заріс богилою (Т. Шевченко); А на другий день у бур'яні Шевченко будує з бугили та коров'яків курінь (С. Васильченко). Словник української мови у 20 томах
- бугила — БУГИЛА́, рідше БОГИЛА́, и́, ж., бот. (Anthriscus). Трав’яниста рослина з родини зонтичних із солодким стеблом. І твій барвіночок хрещатий Заріс богилою (Шевч., І, 1951, 384); А на другий день у бур’яні Шевченко будує з бугили та коров’яків курінь (Вас., Вибр., 1950, 193). Словник української мови в 11 томах