1. Словник української мови у 20 томах

бугила

БУГИЛА́, рідше БОГИЛА́, и́, ж.

Трав'яниста рослина родини зонтичних із солодким стеблом.

І твій барвіночок хрещатий Заріс богилою (Т. Шевченко);

А на другий день у бур'яні Шевченко будує з бугили та коров'яків курінь (С. Васильченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бугила — бугила́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. бугила — И, ж., бот. Трав'яниста рослина з родини зонтичних із солодким стеблом. проростень, і бугила, і жалом жалощів тріпоче доба і не пустити хоче стежина, терням, поросла. (П-2:122) будики -ів, мн., розм. Годинник. Поніч. Будики сокочуть, наче кури. (Т.1,кн.2:141). Словник поетичної мови Василя Стуса
  3. бугила — рідше богила, -и, ж. Трав'яниста рослина з родини зонтичних із солодким стеблом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. бугила — БУГИЛА́, рідше БОГИЛА́, и́, ж., бот. (Anthriscus). Трав’яниста рослина з родини зонтичних із солодким стеблом. І твій барвіночок хрещатий Заріс богилою (Шевч., І, 1951, 384); А на другий день у бур’яні Шевченко будує з бугили та коров’яків курінь (Вас., Вибр., 1950, 193). Словник української мови в 11 томах
  5. бугила — Бугила, -ли ж. раст. Anthriscus sylvestris. Анн. 39. Вирізав ту бугилу і зробив з неї дудку. Рудч. Ск. І. 157. Словник української мови Грінченка