1. Словник поетичної мови Василя Стуса

бугила

бугила́

И, ж., бот. Трав'яниста рослина з родини зонтичних із солодким стеблом.

проростень, і бугила,

і жалом жалощів тріпоче

доба і не пустити хоче

стежина, терням, поросла. (П-2:122)

будики

-ів, мн., розм. Годинник.

Поніч. Будики сокочуть,

наче кури. (Т.1,кн.2:141).

Джерело: Словник поетичної мови Василя Стуса на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бугила — бугила́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. бугила — рідше богила, -и, ж. Трав'яниста рослина з родини зонтичних із солодким стеблом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бугила — БУГИЛА́, рідше БОГИЛА́, и́, ж. Трав'яниста рослина родини зонтичних із солодким стеблом. І твій барвіночок хрещатий Заріс богилою (Т. Шевченко); А на другий день у бур'яні Шевченко будує з бугили та коров'яків курінь (С. Васильченко). Словник української мови у 20 томах
  4. бугила — БУГИЛА́, рідше БОГИЛА́, и́, ж., бот. (Anthriscus). Трав’яниста рослина з родини зонтичних із солодким стеблом. І твій барвіночок хрещатий Заріс богилою (Шевч., І, 1951, 384); А на другий день у бур’яні Шевченко будує з бугили та коров’яків курінь (Вас., Вибр., 1950, 193). Словник української мови в 11 томах
  5. бугила — Бугила, -ли ж. раст. Anthriscus sylvestris. Анн. 39. Вирізав ту бугилу і зробив з неї дудку. Рудч. Ск. І. 157. Словник української мови Грінченка