біляк
Біляк, -ка
м.
1) Бѣлый по масти, одѣтый въ бѣлое. На ставі пишно лебедь плив, а гуси сірії край його поринали. — «Хиба отцей біляк вас з глузду звів?» — один гусак загомонів. Греб. 362.
2) Родъ грибовъ. Як загадав боровик.... ой тим білякам да на войну йти. Чуб. V. 1183.
3) Бѣлякъ-заяцъ. Шейк.
4) Родъ черешенъ. Уман. у.
5) Встрѣчено только въ думѣ «Про Самійла Кішку»: (Паювали) златосинії киндяки на козаки, златоглави — на отамани, турецькую білую габу — на козаки на біляки. АД. І. 219. Значеніе неясно. Аф. (310) переводить: «козаки, не вступившіе еще въ товариство, т. е. не посвященные въ званіе лицаря славнаго войска запорожскаго»; Шейк. (65) «козаки, ходившіе въ бѣлой одеждѣ». Кулишъ понимаетъ это слово въ смыслѣ простой, рядовой козакъ. «Лейстровик чи охочий? — Лейстровий, мосці-пане. — Біляк, чи отаман?» — З отамання. К. ЦН. 310.
6) Горшокъ безъ глазури изъ бѣлой глины. Вх. Лем. 392.
Значення в інших словниках
- біляк — біля́к 1 іменник чоловічого роду, істота заєць біля́к 2 іменник чоловічого роду гриб біля́к 3 іменник чоловічого роду, істота білогвардієць іст., розм. Орфографічний словник української мови
- біляк — -а, ч. 1》 Заєць, що має біле хутро. || розм., рідко. Тварина білої масті, птах з білим оперенням. 2》 бот. Білий гриб. 3》 іст., зневажл. Білогвардієць. Великий тлумачний словник сучасної мови
- біляк — БІЛЯ́К, а́, ч. 1. Ссавець роду зайців, широко розповсюджений на півночі Європи і Азії. До групи, що під загрозою зникнення, віднесено зайця-біляка (із журн.). 2. Тварина білої масті, птах з білим оперенням. Словник української мови у 20 томах
- біляк — У, ч., див. білка 1. По врубався в тєму апарата, коли на нього біляк напав. Його висадило на ізмєну, тіпа він сам сидить у тому столі і не може в'їхати (Ю. Іздрик). Словник сучасного українського сленгу
- біляк — див. білий Словник синонімів Вусика
- біляк — БІ́ЛИЙ у знач. ім., перев. мн.; БІЛОГВАРДІ́ЄЦЬ, БІЛЯ́К заст. зневажл., БІЛОБАНДИ́Т заст. (той, хто воював у лавах Білої гвардії); БІЛОГВАРДІ́ЙЩИНА збірн., зневажл. Словник синонімів української мови
- біляк — БІЛЯ́К, а, ч. 1. Заєць, що має біле хутро. Заєць-біляк на зиму змінює шерсть; // розм., рідко. Тварина білої масті, птах з білим оперенням. На ставі пишно Лебідь плив, А Гуси сірії край його поринали. "Хіба оцей біляк вас з глузду звів?... Словник української мови в 11 томах