1. Словник української мови Грінченка

вирій

Ви́рій, -рію

м. Теплыя страны, куда птицы улетаютъ на зиму. Доходив він аж до вирія, куди небесні пташки злітаються на зімівлю. Стор. МПр. 167. Зажурилась перепілочка: бідна моя головочка, що я рано із вирію вилетіла. Мет. 211.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вирій — ви́рій іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. вирій — Ирій, теплі краї; П. невідомість, безвість. Словник синонімів Караванського
  3. вирій — [вир'ій] -йу, ор. -йеим, м. (ў) -йі Орфоепічний словник української мови
  4. вирій — -ію, ч. Теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. вирій — ВИ́РІЙ, рідко И́РІЙ, І́РІЙ, ю, ч. 1. Теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи. Здалека під небом, В вирій летючи, Голосно курличуть Журавлів ключі (Я. Щоголів); Брате! В серці задзвеніли Срібнокрилі журавлі! Хто? Куди? І де той ирій?... Словник української мови у 20 томах
  6. вирій — див. чужина Словник синонімів Вусика
  7. вирій — ВИ́РІЙ (південні, теплі краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи), ТЕПЛИ́ЧИНА діал. Прилетіли лелеки з вирію, кружляють над селом (Ф. Малицький); Вернули пернаті з тепличини (С. Ковалів). Словник синонімів української мови
  8. вирій — Ви́рій і і́рій, -рію, -рієві, -рієм і́рій і ви́рій, -рію, -рієві Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. вирій — ВИ́РІЙ, ію, ч. Теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи. Здалека під небом, В вирій летючи, Голосно курличуть журавлів ключі (Щог. Словник української мови в 11 томах