відлучувати
Відлучувати, -чую, -єш
гл. = відлучати. Пастух одлучує овець од козлів. Єв. Мт. XXV. 32.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- відлучувати — відлу́чувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- відлучувати — див. відлучати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відлучувати — ВІДЛУ́ЧУВАТИ див. відлуча́ти. Словник української мови у 20 томах
- відлучувати — ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв'язок, зв'язки між ким-, чим-небудь), ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД'Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИ рідше, ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИ рідше, ВІДОСО́БЛЮВАТИ рідше. — Док. Словник синонімів української мови
- відлучувати — ВІДЛУ́ЧУВАТИ див. відлуча́ти. Словник української мови в 11 томах