відлучувати
ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв'язок, зв'язки між ким-, чим-небудь), ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД'Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИ рідше, ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИ рідше, ВІДОСО́БЛЮВАТИ рідше. — Док.: відокре́мити, ізолюва́ти, відділи́ти, від'єдна́ти, відлучи́ти, відірва́ти, відколо́ти, відгороди́ти, відосо́бити. Я народився на землі Від батька, що орав ту землю. Ніколи я не відокремлю Себе від хлопської ріллі (Д. Павличко); Він (письменник) не ізолює себе від життя ніколи (Ю. Смолич); Не відділяймо слова від діла (М. Коцюбинський); — Переживу. Аби тільки дітей од мене не відлучали! (Ю. Яновський); Не відривати теорії від практики; Натиск на неї (церкву) мав полягати в тому, щоб відколоти від релігійної громади сотню чоловік (І. Микитенко); Не відособлювати громадську роботу від господарської.
Значення в інших словниках
- відлучувати — відлу́чувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- відлучувати — див. відлучати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відлучувати — ВІДЛУ́ЧУВАТИ див. відлуча́ти. Словник української мови у 20 томах
- відлучувати — ВІДЛУ́ЧУВАТИ див. відлуча́ти. Словник української мови в 11 томах
- відлучувати — Відлучувати, -чую, -єш гл. = відлучати. Пастух одлучує овець од козлів. Єв. Мт. XXV. 32. Словник української мови Грінченка