1. Словник української мови Грінченка

відмовляти

Відмовля́ти, -ля́ю, -єш

сов. в. відмовити, -влю, -виш, гл.

1) Отвѣчать, отвѣтить. Чи не закинути ще раз? — То й закиньмо, — одмовив Панько. Левиц. І. 121.

2) Отговаривать, отговорить. Нема того, що любила, і немає, і не буде — одмовили вражі люде. Грин. ІІІ. 179.

3) Отказывать, отказать. Уранці йде Олеся дружок збірати; куди вступить, усюди одмовляють. МВ. І. 41.

4) Отбивать, отбить. Відмовилась мого любка від мого порога. Гол. IV. 454.

5) Произносить, произнесть. Молитву відмовляє і про шахрайство гадає. Ном. Жид борухи відмовляє. Ном. № 12157.

6) Заговаривать, заговорить (отъ болѣзни). Я від вас (пропасниць) знаю, од всіх одмовляю: не мучте бідних христіян. Чуб. І. 121.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відмовляти — відмовля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. відмовляти — Не давати згоди, не погоджуватися, обр. давати гарбуза; (на запит) відповідати; (кого) відраджувати; (- мотор) глухнути, заглухати, переставати діяти <�працювати>, псуватися Словник синонімів Караванського
  3. відмовляти — -яю, -яєш, недок., відмовити, -влю, -виш; мн. відмовлять; док. 1》 неперех., кому та з інфін.Давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ. 2》 неперех. Говорити у відповідь; відповідати. 3》 перех. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. відмовляти — ВІДМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДМО́ВИТИ, влю, виш; мн. відмо́влять; док. 1. кому і без дод., з інфін. Давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ і т. ін. Словник української мови у 20 томах
  5. відмовляти — I відмовлятися, відбалакуватися, відбрикуватися, відбиватися, відгавкуватися, відгарикуватися, відгейкуватися, відгетькуватися, відгиркуватися, відговорюватися, відгризатися, віджартовуватися, відкараскуватися, відкидати, відкрикуватися... Словник синонімів Вусика
  6. відмовляти — ВІДМОВЛЯ́ТИ (давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ), ВІДКА́ЗУВАТИ діал., ВИПОВІДА́ТИ діал., ВИМОВЛЯ́ТИ діал. — Док.: відмо́вити, відказа́ти, ви́повісти, ви́мовити. Він дуже любив дітей... Словник синонімів української мови
  7. відмовляти — ВІДМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДМО́ВИТИ, влю, виш; мн. відмо́влять; док. 1. неперех., кому та з інфін. Давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ. Словник української мови в 11 томах