відмовляти

ВІДМОВЛЯ́ТИ (давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ), ВІДКА́ЗУВАТИ діал., ВИПОВІДА́ТИ діал., ВИМОВЛЯ́ТИ діал. — Док.: відмо́вити, відказа́ти, ви́повісти, ви́мовити. Він дуже любив дітей... Ніколи ні в чому їм не відмовляв (А. Шиян); — Спасибі тобі, мій таточку рідненький! Не відкажи і теперечки, — та й устала навколішки, і цілує його руки (Г. Квітка-Основ'яненко); — А що, якби ви зараз, нині ще всім виповіли помешкання? (І. Франко).

ВІДМОВЛЯ́ТИ (про механізми, прилади — переставати працювати, діяти внаслідок несправності, зіпсуття), ВІДКА́ЗУВАТИ розм. — Док.: відмо́вити, відказа́ти. — Як на зло, телефон відмовив (А. Головко); Відказав мотор.

ВІДПОВІДА́ТИ (говорити у відповідь на чиїсь слова, запитання тощо), ВІДКА́ЗУВАТИ, ВІДМОВЛЯ́ТИ рідше, ПОВІДА́ТИ рідко, ВІДРІ́ЗУВАТИ розм., ВІДРУ́БУВАТИ розм., ВІДРІКА́ТИ заст.; ВІДЖАРТО́ВУВАТИСЯ (давати жартівливу відповідь). — Док.: відпові́сти́, відказа́ти, відмо́вити, пові́сти, відрі́зати, відруба́ти, відтя́ти розм. відбу́ркнути розм. відвісти́ти заст. відректи́, віджартува́тися. Хазяїн коротко і непоквапливо відповідав на запитання гостя (З. Тулуб); — Чи так гарно буде? — питає вона свекрухи, показуючи шитво. — Та гарно, моя дитино, — відказує Мотря (Панас Мирний); — Що воно за дівчина? — Гайденко не відразу відмовив: — Українка... щира, запевне (Б. Грінченко); Я його питаюся, чи буде голосувати на Шубравського, а він мені повідає, що ще не знати (Лесь Мартович); Коли старостів пришлеш? — скрикнула Гашіца... — Не пришлю... — відрізав він рішуче (М. Коцюбинський); — В наш час пустомелів не люблять, — відрубав Петро (М. Чабанівський); Романенко зареготався спершу, потому вилаяв його "мундьом" і відтяв упевнено, що таких дурних панів й не може бути... (М. Коцюбинський); Мостовик щось відбуркнув невиразне (П. Загребельний); — То нема що таїти, — відрік Тома (В. Стефаник); — В цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу. — А тут під сосну кладуть, — віджартувався (Ю. Збанацький).

ВІДРА́ДЖУВАТИ (радити не робити чогось задуманого, відмовитися від якогось наміру), РОЗРА́ДЖУВАТИ рідше, ВІДМОВЛЯ́ТИ, ВІДБИВА́ТИ, РОЗРА́ЮВАТИ розм., ВІДРА́ЮВАТИ розм. — Док.: відра́дити, розра́дити, відмо́вити, відби́ти, розра́яти, відра́яти. Суліман, хоч і не намовляв його одружитися з Катериною, проте й не відраджував від цього кроку (Ірина Вільде); Заново вшив (Тимко) погрібничок, хотів ще й колодязь поправити, та Павло розрадив (Григорій Тютюнник); — Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете — умру.. — І не гомоніть! Не відмовляйте! Змилуйтеся! (Марко Вовчок); Старі відбивали його, щоб не женився на наймичці (Панас Мирний); Іван Виговський і інші православні пани, що служили в Богдановому війську, розраяли йти на Польщу (І. Нечуй-Левицький).