відмовлятися

ВІДМО́ВИТИСЯ від кого (припинити родинні чи інші зв'язки з ким-небудь), ВІДЦУРА́ТИСЯ, ВІДРЕКТИ́СЯ, ЗРЕКТИ́СЯ кого, ПОКИ́НУТИ кого, ВІДСТУПИ́ТИСЯ, ВІДЩЕПИ́ТИСЯ розм., ПОРВА́ТИ з ким, ВІДКИ́НУТИСЯ розм., ВІДКАСНУ́ТИСЯ розм., ЗІРВА́ТИ розм. рідше, ВІДКАЗА́ТИСЯ діал. — Недок.: відмовля́тися, відріка́тися, зріка́тися, покида́ти, відступа́тися, відще́плюватися, порива́ти, зрива́ти, відка́зуватися. В парку він привселюдно відмовився від свого батька (поліцая) (Є. Гуцало); (Мар'я Василівна:) Безсоромний, безсумлінний зрадливець!.. Одцуратись, відректись від жінки! (Олена Пчілка); Батько не зрікся свого сина... (Панас Мирний); — Викохай, вигляди, вирости дітей, а вони візьмуть та й.. покинуть тебе саму на старість, як сироту, — говорила мати, плачучи (І. Нечуй-Левицький); Після смерті матері.. батько відступився від нього, на мачуху проміняв (О. Гончар); Порвати дружбу з ким-небудь; — Я зірву з ним знайомість (Леся Українка).

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ від чого (переставати дотримуватися своїх попередніх поглядів, переконань, висловлювань і т. ін.), ЗРІКА́ТИСЯ чого, ВІДРІКА́ТИСЯ, ВІДСТУПА́ТИ, ВІДСТУПА́ТИСЯ, ПОСТУПА́ТИСЯ в чому, ПОРИВА́ТИ з чим, ВІДХО́ДИТИ, ВІДХРЕ́ЩУВАТИСЯ розм., ВІДМА́ХУВАТИСЯ розм., ЗАДКУВА́ТИ фам., ПОПУСКА́ТИСЯ чого діал., ВІДКА́ЗУВАТИСЯ діал. — Док.: відмо́витися, зректи́ся, відректи́ся, відступи́ти, відступи́тися, поступи́тися, порва́ти, відійти́, відхрести́тися, відмахну́тися, позадкува́ти, попусти́тися, відказа́тися. — Я відмовляюся розуміти великого гетьмана, — казав.. Пронський (З. Тулуб); — Пишіть Дубельтові!.. На словах зрікайтесь своїх переконань, щоб зберегти себе для боротьби, для майбутнього!.. — Ні-ко-ли! — по складах відрізав Шевченко (З. Тулуб); Люди, що відрікаються від своєї Батьківщини, відрікаються тим самим і від свого сумління (Я. Галан); Засланий поляками за патріотизм у далекий край.., він.. не поступився в своїх пересвідченнях (І. Нечуй-Левицький); (Неріса:) Я не відступлюсь від свого слова (Леся Українка); Порвати з догматизмом; Чи можна сказати, що в час творення "Пана Тадеуша" Міцкевич відійшов.. від свого демократизму, від своєї революційності? Ніяк (М. Рильський); Федорові й сьогодні вдалося.. від-хреститися від зустрічі з Віктором (М. Руденко); — Ну, скажу я вам зараз, що згодний.. А раптом трапиться щось, і мені доведеться позадкувати (А. Шиян); Так легко не попуститься Іван такої доброї нагоди (Лесь Мартович).

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ (висловлювати незгоду, не погоджуватися що-небудь робити), ВІДМАГА́ТИСЯ, ВІДХРЕ́ЩУВАТИСЯ розм., ВІДНІ́КУВАТИСЯ розм., ВІДПИРА́ТИСЯ розм., ВІДПЕ́КУВАТИСЯ розм., ВІДБРИ́КУВАТИСЯ ірон. — Док.: відмо́витися, відмогти́ся, відхрести́тися, відпе́ртися, відпе́катися, відбрика́тися. Устина садовить його вечеряти, а він відмовляється (С. Чорнобривець); Довго умовляла Мелашка Пріську вийти на поле. Пріська сміялася, жартувала, відмагалася (Л. Яновська); Відхрещуватися від чарки; — Куме, ..признайся до всього.. Не відпирайся (І. Франко); Знесиленого Мар'яна жінки повели в другу половину хати.. Він упирався, віднікувався, але через якийсь час впав у тяжке забуття (М. Стельмах); Про це (врятування дитини) він уперто не хотів (хлопцям) нічого говорити. — Не ваша справа, — відпекувався (Р. Іваничук).

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ від чого (про задум, намір, план і т. ін. — переставати здійснювати що-небудь), ВІДРІКА́ТИСЯ, ВІДСТУПА́ТИ, ВІДСТУПА́ТИСЯ, ПОКИДА́ТИ, ЗАЛИША́ТИ. — Док.: відмо́витися, відректи́ся, відступи́ти, відступи́тися, поки́нути, зали́ши́ти. Останнім часом хлопець трохи присмирнів, від думки про втечу вже, здається, відмовивсь (О. Гончар); Він не раз думав, що найрозумніше було б відректися своїх намірів щодо Ядзі (Н. Кобринська); (Ізоген:) Немає ради іншої, хіба що він од заміру свого відступить (Леся Українка); Він не відступився од мети (Ю. Мушкетик); Андрій не покидав надії, що ось-ось не видко, як наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику (М. Коцюбинський); На кождій громадській раді він не залишав доказувати користь і потребу такої дороги (І. Франко). — Пор. 2. відступа́ти.

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ від чого (свідомо позбавляти себе чого-небудь; не погоджуватися брати, приймати щось), ВІДРІКА́ТИСЯ, ЗРІКА́ТИСЯ чого, ПОСТУПА́ТИСЯ кому чим, ПОПУСКА́ТИ чого, ВІДБРИ́КУВАТИСЯ ірон., ВІДКА́ЗУВАТИСЯ діал. — Док.: відмо́витися, відректи́ся, зректи́ся, поступи́тися, попусти́ти, відбрика́тися, відказа́тися. (Марція:) По східному звичаю, гості не сміють відмовлятись від дарунків (Леся Українка); Відрікся (старець) світа і всіх.. його радощів і бід (І. Франко); — Підпишіть, пане, свою згоду, що ви по-доброму зрікаєтеся землі й добра (М. Стельмах); Чужого не бери, а свого не попусти (Словник Б. Грінченка); Хоч як домагався староста, але батько Семенів не поступався йому своїм клином (Л. Смілянський); Від нового вони відбрикуються ногами й руками (Ю. Шовкопляс).

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ чим, із сл. що, ніби (наводити які-небудь докази, часом вигадані, щоб не виконати прохання, наказу тощо), ВІДМАГА́ТИСЯ, ВІДГОВО́РЮВАТИСЯ розм., ВІДБАЛА́КУВАТИСЯ розм. — Док.: відмо́витися, відмогти́ся, відговори́тися, відбала́катися. Одмовлялась Варка недугою (Марко Вовчок); Як прийшов час іти до Грицька на читання, почулася, що не може йти.. Одмоглася тим, що болить голова (Б. Грінченко); Встала я, кручуся, верчуся, боюся пристати до них, а одговорюватись ніяково (І. Нечуй-Левицький).

ВІДСТУПА́ТИ що (добровільно відмовлятися від чого-небудь на користь іншого або заради чогось), ВІДСТУПА́ТИСЯ від кого-чого, ПОСТУПА́ТИСЯ чим, ПОПУСКА́ТИ що, ПОПУСКА́ТИСЯ кого, чого, розм. — Док.: відступи́ти, відступи́тися, поступи́тися, попусти́ти, попусти́тися. — Ви ж нам при людях відступили (землю), а нащо відступили, о тім не було мови. А раз ви відступили, то поле наше (І. Франко); — Шкода часу! — За тиждень чи за два не закохуються смертельно. Тобі легко буде відступитись від неї (Є. Гуцало); Хоч як домагався староста, але батько Семенів не поступався йому своїм клином (Л. Смілянський); Жалкенько було Михайлові попускати братові більше городу, та така батькова воля — попустив (А. Тесленко); Так легко не попуститься Іван такої... доброї нагоди (Лесь Мартович). — Пор. 3. відмовля́тися, 1. зріка́тися.

ЖЕ́РТВУВАТИ ким, чим, заради, задля кого, чого (нічого не шкодувати задля когось, чогось), ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ від чого, ОФІРУВА́ТИ що, чим, рідше, ПОСВЯ́ЧУВАТИ що, діал. — Док.: поже́ртвувати, відмо́витися, офірува́ти, посвяти́ти. Яка людина, жінка! Яка духовна сила й готовність жертвувати заради інших, бути для них зорею ясною в тяжкі хвилини!.. (Вал. Шевчук); Воїн чорнявий, од щастя і слави радо відмовився б я, тільки б сіяла, як в сонці отави, вільна Вкраїна моя! (В. Сосюра); — Я для неї життя своє офірувала. Рук не покладала, поки в люди не вивела (Я. Гримайло); І тут (при роботі) він показав свою енергію та тямучість, свій бистрий розум та вірний спосіб числення, що задля сподіваної більшої користі радо посвячує меншу (І. Франко).

ЗРІКА́ТИСЯ чого (відступати від кого-, чого-небудь близького, рідного і т. ін.), ВІДРІКА́ТИСЯ, ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ від чого, ЗВЕРГА́ТИСЯ діал., ВИРІКА́ТИСЯ заст. — Док.: зректи́ся, відректи́ся, відмо́витися, зве́ргнутися, зве́ргтися, ви́ректися. Я із легенди виріс. Я гуцул. Мене топтали принци і жовніри, Та не зрікався я свого народу й віри, Стояв несхитно (Л. Забашта); Люди, що відрікаються від своєї батьківщини, відрікаються тим самим і від свого сумління (Я. Галан); Я ж бо тебе не звержуся, руський мій сардаче! (Ю. Федькович); — Посмотри лишень на чужих людей! Які у них сини: і пияки, і забіяки, а вони їх прецінь не вирікаються! (І. Франко). — Пор. 2. відступа́ти, 1. зра́джувати.