відмовлятися

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВІДМО́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. відмо́вляться; док.

1. з інфін. Не погоджуватися що-небудь робити.

Люди одмовля-лися брати воду з тої криниці (Коцюб., І, 1955, 274);

Підійшов Безвіконний і, почувши, що Татарченко відмовляється їхати, обурився (Донч., І, 1956, 478);

А вже як товариш попросить об чім, то він, здається, з-під землі дістане, а не одмовиться (Вовчок, І, 1955, 346);

Зіна відмовилась грати перша, за рояль сіла Ася (Ів., Вел. очі, 1956, 81).

2. у сполуч. з дієсл. слухати, служити і т. п., перен. Переставати діяти (про частини людського організму).

Він хитався, як п’яний, ноги відмовлялись слухати його (Дмит., Розлука, 1957, 46);

Хотілося швидше встати і йти, йти, але тіло навідріз відмовлялось служити (Гончар, Таврія.., 1957, 420).

3. від чого. Не погоджуватися брати що-небудь; не приймати.

[Марція:] Адже, по східному звичаю, гості не сміють відмовлятись від дарунків (Л. Укр., III, 1952, 182);

Музика ніколи не відмовлявся від чарки, пив з усіма, хто запрошував (Шиян, Баланда, 1957, 85);

// також від кого. Покидати, залишати.

Письменник відмовляється від свого творчого задуму тільки тоді, коли переконується, що він невірний (Смолич, Розм. з чит., 1953, 156);

Погодитись інженерові-будівельнику, що тут нічого вдіяти не можна, це те саме, що й відмовитися від своєї професії (Ле, Міжгір’я, 1953, 101);

Відмовитися від сина (дочки).

4. чим, а також із спол. що, ніби та ін. Наводити які-небудь докази, часом вигадані, щоб не виконати прохання, наказу.

Одмовлялась Варка недугою, ніби все нездужає вона (Вовчок, І, 1955, 169);

Більше для годиться запросив гостей до вечері.., учителька відмовилась тим, що вже повечеряли (Головко, II, 1957, 249).