1. Словник української мови Грінченка

відтуляти

Відтуля́ти, -ля́ю, -єш

сов. в. відтулити, -лю, -лиш, гл. Кинулася до печі.... одтуле заслінку. Мир. Пов. II. 76.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відтуляти — відтуля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. відтуляти — -яю, -яєш, недок., відтулити, -улю, -улиш, док., перех. Звільняти якийсь отвір від предмета, яким він затулений. || Знімати з поверхні чогось те, чим воно закрите, заслонене; відслоняти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відтуляти — ВІДТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДТУЛИ́ТИ, улю́, у́лиш, док., що. Звільняти щось від того, що його закриває, робить невидимим; відкривати. Молочна ріка хмар поволі відпливла набік, відтуляючи інші верхів'я і розшарпаний ланцюг височенних гір (П. Словник української мови у 20 томах
  4. відтуляти — ВІДКРИВА́ТИ (знімаючи, відгортаючи якесь накриття, заслону з кого-, чого-небудь, робити його видним, доступним зорові), РОЗКРИВА́ТИ, ВІДСЛОНЯ́ТИ, ВІДСЛО́НЮВАТИ, ВІДТУЛЯ́ТИ, РОЗТУ́ЛЮВАТИ, РОЗТУЛЯ́ТИ, РОЗХИЛЯ́ТИ, ОГО́ЛЮВАТИ, ОГОЛЯ́ТИ. — Док. Словник синонімів української мови
  5. відтуляти — ВІДТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДТУЛИ́ТИ, улю́, у́лиш, док., перех. Звільняти якийсь отвір від предмета, яким він затулений. І тільки тоді, як Вітя.. Словник української мови в 11 томах