відтуляти
ВІДТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДТУЛИ́ТИ, улю́, у́лиш, док., що.
Звільняти щось від того, що його закриває, робить невидимим; відкривати.
Молочна ріка хмар поволі відпливла набік, відтуляючи інші верхів'я і розшарпаний ланцюг височенних гір (П. Загребельний);
На зморщеному чолі невільника виступив білий пруг давньої близни [рубця]. Волосся звісилось додолу й відтулило розірване вухо (Н. Королева);
Вії миттю злетіли вгору, одтуливши терпкі смоляні очі (Григорій Тютюнник);
// Знімати з поверхні чогось те, чим воно закрите, заслонене; відслоняти.
Стара хатина з білою стіною почала прояснятися в балці, ніби жартовлива [жартівлива] дитина помалісеньку [помалесеньку] одтуляла рукавом заслонене лице (С. Васильченко);
Мотря затулила губи хустиною, але зараз їх одтулила (І. Нечуй-Левицький);
Орися несміливо відтулила обличчя (Б. Грінченко);
Юнга загасив ліхтар, і Яся одтулила ілюмінатор. У морі було темно (М. Трублаїні).
Значення в інших словниках
- відтуляти — відтуля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- відтуляти — -яю, -яєш, недок., відтулити, -улю, -улиш, док., перех. Звільняти якийсь отвір від предмета, яким він затулений. || Знімати з поверхні чогось те, чим воно закрите, заслонене; відслоняти. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відтуляти — ВІДКРИВА́ТИ (знімаючи, відгортаючи якесь накриття, заслону з кого-, чого-небудь, робити його видним, доступним зорові), РОЗКРИВА́ТИ, ВІДСЛОНЯ́ТИ, ВІДСЛО́НЮВАТИ, ВІДТУЛЯ́ТИ, РОЗТУ́ЛЮВАТИ, РОЗТУЛЯ́ТИ, РОЗХИЛЯ́ТИ, ОГО́ЛЮВАТИ, ОГОЛЯ́ТИ. — Док. Словник синонімів української мови
- відтуляти — ВІДТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДТУЛИ́ТИ, улю́, у́лиш, док., перех. Звільняти якийсь отвір від предмета, яким він затулений. І тільки тоді, як Вітя.. Словник української мови в 11 томах
- відтуляти — Відтуля́ти, -ля́ю, -єш сов. в. відтулити, -лю, -лиш, гл. Кинулася до печі.... одтуле заслінку. Мир. Пов. II. 76. Словник української мови Грінченка