1. Словник української мови Грінченка

вітрець

Вітер, -тру

м.

1) Вѣтеръ. Із-за гори вітер вів, калина не спів. Мет. 165. Із вітром могила в степу розмовляє. Шевч. 37. на вітер підняти. Приводить въ чувство упавшаго въ обморокъ, вынося его на чистый воздухъ. Не виїхав козаченько за білії хати, як довелось дівчиноньку на вітер підняти. н. п. пішло з вітром, за вітром. Пропало, пошло прахомъ. вітер має. Уже нѣтъ. шукай вітра в полі! Напрасно будешь искать, не найдешь. іди по три вітри. Ступав къ чорту. жене, як дідько вітри. Летить, какъ бѣшеный. Ном. №11428. ум. вітрець, вітречко, вітрик, вітронько. ХС. II. 196.

2) = ятір. Kolb. І. 73.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вітрець — вітре́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. вітрець — -терцю, ч. Зменш.-пестл. до вітер. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вітрець — ВІТРЕ́ЦЬ, терцю́, ч. Зменш.-пестл. до ві́тер 1. [Михайло:] Вітрець подиха [подихає]; пахощами якимись тягне, – здається, липа розцвіла (М. Старицький); Навкруги – голий степ. Вітрець невеликий, а пронизує до кісток! (В. Словник української мови у 20 томах
  4. вітрець — див. вітер Словник синонімів Вусика
  5. вітрець — Вітре́ць, -треця́; вітреці́, -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. вітрець — ВІТРЕ́ЦЬ, терцю, чол. Зменш.-пестл. до вітер. [Михайло:] Вітрець подиха; пахощами якимись тягне, — здається, липа розцвіла (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 141); Свіжий вітрець обвівав русий вигорілий чуб косаря (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 544). Словник української мови в 11 томах