1. Словник української мови у 20 томах

вітрець

ВІТРЕ́ЦЬ, терцю́, ч.

Зменш.-пестл. до ві́тер 1.

[Михайло:] Вітрець подиха [подихає]; пахощами якимись тягне, – здається, липа розцвіла (М. Старицький);

Навкруги – голий степ. Вітрець невеликий, а пронизує до кісток! (В. Малик);

Вітрець увірвався відкілясь з-за Дніпра до міста і вільно мчить, безжурний, гомінкими київськими вулицями (Б. Антоненко-Давидович);

Свіжий вітрець обвівав русий вигорілий чуб косаря (М. Стельмах);

* Образно. Про що він [Василь] грав, тужливий син степів і праці? Хіба він знав? Хіба те знав нічний вітрець, син неба і степів? (В. Винниченко);

Благословенний вітер! Такий же благословенний і чудесний, як і ті весняні голубливі вітерці його дитинства (І. Багряний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вітрець — вітре́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. вітрець — -терцю, ч. Зменш.-пестл. до вітер. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вітрець — див. вітер Словник синонімів Вусика
  4. вітрець — Вітре́ць, -треця́; вітреці́, -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. вітрець — ВІТРЕ́ЦЬ, терцю, чол. Зменш.-пестл. до вітер. [Михайло:] Вітрець подиха; пахощами якимись тягне, — здається, липа розцвіла (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 141); Свіжий вітрець обвівав русий вигорілий чуб косаря (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 544). Словник української мови в 11 томах
  6. вітрець — Вітер, -тру м. 1) Вѣтеръ. Із-за гори вітер вів, калина не спів. Мет. 165. Із вітром могила в степу розмовляє. Шевч. 37. на вітер підняти. Приводить въ чувство упавшаго въ обморокъ, вынося его на чистый воздухъ. Словник української мови Грінченка