вітрик

ВІ́ТРИК, а, ч.

Зменш. до ві́тер 1.

Косарики косять, вітрик повіває, Вітрик повіває, дощик накрапає (з народної пісні);

Листочки з вітриком, жартуючи, шептались (Л. Глібов);

Я кохаю ту квітку маленьку, Що і вітрик зламає бідненьку: У громами сполохані дні Захищать її любо мені (Б. Грінченко);

Ранковий вітрик розносив його [хліба] приємний запах на всю площу (М. Томчаній);

З полонини дуло вітриком (І. Чендей);

Ніч облоскочувала село сонною луною деркача, оббігала всі закутки, розсіваючи сновидне мливо, зрідка заносився вітрик (Є. Пашковський).