1. Словник української мови Грінченка

гріб

Гріб, гробу

м.

1) Могила. Мет. 399. Знайшли батьків гріб і одкопали його аж до труни. Грин. II. 186. На тім гробі, де дурень був закопаний, виросла бугила. Рудч. Ск. І. 157. Зробили домовину, по домувині припустили і гріб. Драг. 103. А збіглися джумаченьки та під могилочку, викопали гріб глибокий. Рудч. Чп. 167. гроби. Кладбище. Грин. І. 50.

2) мн. гроби. Родъ игры, въ которой одна пара играющихъ ловить двѣ другія. Чуб. ІІІ. 89. Кв. П. II. 100. Ив. 55. Игра эта называется еще роби. (см. роб 3.) гроби испорченное роби? ум. гробик, гробок. Гробок запав. Харьк. г. Гробочок. Гол. I. 229. см. гробки.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гріб — Могила [II,XI] Словник з творів Івана Франка
  2. гріб — гріб іменник чоловічого роду рідко Орфографічний словник української мови
  3. гріб — Гріб. Могила. Ну, і як тут було жити, аби не задовжити ся. Прийшла і старість. А старість не радість. Клопоти й гризоти стару паню у гріб загнали (Товариш, 1908, 123); ● Мурований гріб — склеп. Поховали пок[ійного]... Українська літературна мова на Буковині
  4. гріб — Домовина, труна, р. деревище, (кам'яний) іст. саркофаг, рака; Р. могила. Словник синонімів Караванського
  5. гріб — гроб, гробу, ч., розм., рідко, 1》 Те саме, що могила. 2》 Те саме, що труна. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. гріб — Труна, домовина Словник чужослів Павло Штепа
  7. гріб — Гріб тісна хата, але вічна. Значіння, як і сказано. Гріб усіх зрівняє. Земля зрівняє багатих і бідних, добрих і лихих. Одного у дошки, а другого в подушки. Одного чоловіка поховаю, а другого до хати прийму. Одну у гріб, а на ЇЇ місце сім кіп. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. гріб — МОГИ́ЛА (заглиблення в землі, в яке ховають тіло покійного; місце похорону й насип на ньому), ДОМОВИ́НА, ГРІБ (ГРОБ) розм.; Я́МА, ДІЛ діал. Словник синонімів української мови
  9. гріб — Гріб, гро́бу, у -бі; гроби́, -бі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. гріб — ГРІБ, ГРОБ, гро́бу, ч., розм., рідко. 1. Те саме, що моги́ла. [Богомолка:] Я була в Мецці й Медині, топтала своїми грішними ногами святу землю, де походив наш пророк, бачила гроб його (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах