1. Словник української мови Грінченка

гуркотати

Гуркотати, -кочу, -чеш

гл.

1) Грохотать, стучать.

2) Ворковать. Ой ну люлі, люлі! налетіли гулі, стали гуркотати, що дитині дати. Дѣтск. пѣсня. Ой голуб гуде, голубка гуркоче. Чуб. V. 280.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гуркотати — гуркота́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. гуркотати — -очу, -очеш і гуркотіти, -очу, -отиш, недок. 1》 Підсил. до гуркати. 2》 Видавати переливчасті звуки (про голубів, горлиць); воркувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гуркотати — див. гриміти; звучати Словник синонімів Вусика
  4. гуркотати — БА́ХНУТИ розм. (про постріл, вибух, грім і т. ін. — видати сильний низький уривчастий звук; про вогнепальну зброю і т. ін. — утворити такий звук), ГА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм.; БУХНУТИ розм., ГУ́ПНУТИ розм., ГУ́ХНУТИ розм. Словник синонімів української мови
  5. гуркотати — Гуркота́ти, -кочу́, -ко́чеш, -ко́чуть, не -кочи́, -чі́ть і гуркоті́ти, -кочу́, -коти́ш, -котя́ть, не -коти́, -коті́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. гуркотати — ГУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ГУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. 1. Підсил. до гу́ркати. Далеко десь, неначе під землею, Грім гуркотав (Фр. Словник української мови в 11 томах