гуркотати

БА́ХНУТИ розм. (про постріл, вибух, грім і т. ін. — видати сильний низький уривчастий звук; про вогнепальну зброю і т. ін. — утворити такий звук), ГА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм.; БУХНУТИ розм., ГУ́ПНУТИ розм., ГУ́ХНУТИ розм. (глухо); ГРИ́МНУТИ, ГРЮ́КНУТИ, А́ХНУТИ розм., ГУ́КНУ́ТИ розм., ГУ́РКНУТИ розм., У́ХНУТИ розм., ГРЯ́КНУТИ розм., ГРИМОНУ́ТИ підсил. розм., ГРЮКОНУ́ТИ підсил. розм., ГУКОНУ́ТИ підсил. розм., ДВИ́ГНУТИ (ДВИ́НУТИ) розм. рідше, ДВИГОНУ́ТИ підсил. розм. (гулко); ТАРА́ХНУТИ (ТРА́ХНУТИ), ТОРО́ХНУТИ розм. (розкотисто). — Недок.: ба́хати, ба́хкати, га́хкати, баба́хати, баба́хкати, бу́хати, бу́хкати, бухкоті́ти підсил. гу́пати, гупоті́ти підсил. гу́хати, гу́хкати, гри́мати, грю́кати, а́хати, а́хкати, гу́кати, гу́ркати, у́хати, у́хкати, гря́кати, тара́хкати (тра́хкати), торо́хати, торо́хкати. Пляшка бахнула, як добра рушниця. Шампанське запінилося у високому келиху (В. Собко); Над нашою землянкою з сухим тріском розірвався шрапнельний снаряд, потім зовсім поруч гахнула міна (Н. Тихий); Раптом у сусідньому дворі з лунким виляском бабахнув міномет і вже не переставав стріляти до самого ранку (І. Багмут); Глухо бухнули гранати, Задрижали береги (П. Воронько); Здалеку заторохтіли гвинтівки й кулемет, гупнула важка гармата (Ю. Яновський); Гримнув вистріл і покотився стоногою луною по всіх верхах! (Г. Хоткевич); Ахнула ніч гранатним вибухом і знову зціпила свої чорні вуста (І. Цюпа); Вдарить вал і гукне, мов з гармати, Скрізь по березі гук залунає (Леся Українка); Три глухих вибухи один за одним ухнули під землею (О. Донченко); Як грюконе з шести гармат вибух (М. Старицький); Ось блиснула блискавиця, гуконула гаківниця, полетів татарський баша з коня сторчака бритою макотирею... (Панас Мирний); Гучно торохнули постріли, сповнюючи тривогою сонне дворище (Я. Качура). — Пор. 1. гримі́ти, 1. гуркота́ти.

ВОРКУВА́ТИ (про голубів, горлиць — видавати своєрідні переливчасті звуки), ВОРКОТА́ТИ (ВОРКОТІ́ТИ), ТУ́РКАТИ, ТУРКОТІ́ТИ, ТУРЧА́ТИ, БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ), ГУРКОТА́ТИ (ГУРКОТІ́ТИ), ГУСТИ́. Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку (Л. Глібов); Десь близько за стіною воркотали й пурхали старі голуби (С. Скляренко); Рудасті голуби граціозно поводили голівками і ніжно воркотіли (В. Кучер); У верховітті туркотів дикий голуб (П. Кочура); В глухому закутку садка турчала горлиця (І. Вирган); Голуб в'ється навколо неї і буркоче (Леся Українка); — Ой голуб гуде, голубка гуркоче, Либонь голубоньку та покинути хоче (пісня).

ГРИМІ́ТИ (про грім — утворювати гучний, різкий звук), ГРИМОТА́ТИ підсил., ГРИМОТІ́ТИ підсил., ГУРКОТА́ТИ підсил., ГУРКОТІ́ТИ підсил., ГРИМКОТІ́ТИ підсил. розм., ГУ́РКАТИ розм., ГУРЧА́ТИ розм., ГРЮКОТА́ТИ підсил., ГРЮКОТІ́ТИ підсил. розм., ГРЮ́КАТИ розм., ГРЯ́КАТИ розм.; ТОРОХТІ́ТИ, ТАРА́ХКАТИ розм., ТАРАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ТРА́ХКАТИ розм., ТУРКОТА́ТИ, ТУРКОТІ́ТИ розм. (розкотисто); СТУГОНІ́ТИ, РОКОТА́ТИ, РОКОТІ́ТИ розм. (одноманітно, притишено); ВИГРИМЛЯ́ТИ розм. (з інтервалами). — Док.: гри́мнути, гримону́ти, гу́ркнути, грю́кнути, грюкону́ти підсил. гря́кнути, торо́хнути, тара́хнути, тра́хнути. Гримів, торохтів грім (Г. Квітка-Основ'яненко); (Петро Чалий:) Грім гримотить, дощ шумить (М. Костомаров); Далеко десь, неначе під землею, Грім гуркотав (І. Франко); Грім гуркотів безперестанку (І. Нечуй-Левицький); А другий грім — другим ще далі гримкоче (П. Тичина); Громом за горою гуркає пітьма (С. Голованівський); Грім гурчав, аж брязкотіли шиби (Панас Мирний); Грюкоче десь ще грім, А вже сонце мир весь буде Пишним сяєвом своїм (І. Манжура); Блискавиці над горою, грім за гаєм грюка (В. Сосюра); Шугали блискавки і грякали громи (С. Чорнобривець); Хмара насунула ближче, в хаті стемніло, десь тарахнув грім (Л. Яновська); От блискавка блисне і грім як не трахне! (І. Франко); Десь вдалині глухо туркоче, вигримля грім, спалахнуть блискавиці (К. Гордієнко); Десь в тій стороні, де Дніпро, стугонить грім (І. Цюпа); Грім так і рокотить, а блискавка аж очі палить (Г. Квітка-Основ'яненко). — Пор. 1. ба́хнути.

ГУДІ́ТИ (видавати протяжні низькі звуки), ГУСТИ́, ГУГОТІ́ТИ, ГУГОНІ́ТИ, ГУГНИ́ТИ (ГУГНІ́ТИ) розм.; СТУГОНІ́ТИ, ДУДНІ́ТИ, ДУДОНІ́ТИ підсил., ДУДІ́ТИ розм. (глухо); РЕВІ́ТИ, РЕВТИ́ (сильно); ФУ́РКАТИ, ФУРЧА́ТИ, ФУРКОТІ́ТИ підсил., ФУРКОТА́ТИ підсил. (перев. при обертанні). Бас гуде, скрипка грає, Іван мовчить, та все знає (пісня); В степу, за обрієм, як далекий грім, гула канонада (Л. Дмитерко); За версту від фільварку гуготіла парова молотарка (А. Іщук); А жорна гугонять на поставах монотонно цілу добу (І. Волошин); Знову гугнить телефон (І. Кочерга); Гуде вітер, стугонить у трубі (С. Васильченко); Грубі сосни нагиналися верхами й стукали одна об одну. Дудніли й гуділи, неначе дзвонили глухо великі дзвони (Лесь Мартович); Метіль У комині ревіла (М. Бажан); Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (М. Стельмах); Фуркочуть коловороти, крутячи мотуззя (І. Франко). — Пор. 1. гуркота́ти.

ГУРКОТА́ТИ (створювати гуркіт), ГУРКОТІ́ТИ, ГРИМІ́ТИ, ГРИ́МАТИ, ГРИМОТА́ТИ, ГРИМОТІ́ТИ, ГРЮ́КАТИ, ГУ́РКАТИ розм., ГУРЧА́ТИ розм., ГРЮКОТА́ТИ підсил. розм., ГРЮКОТІ́ТИ підсил. розм., ГУ́КАТИ розм., ГОРГОТА́ТИ розм., ГОРГОТІ́ТИ розм., ГРЯ́КАТИ розм.; РОКОТА́ТИ, РОКОТІ́ТИ (монотонно); ВИГРИМЛЯ́ТИ розм., ВИГРИ́МУВАТИ розм. (з інтервалами). — Док.: гу́ркнути, гри́мнути, гримону́ти, грю́кнути, грюкону́ти, гу́кну́ти, гря́кнути, гря́нути. Ритмічно, невтомно гуркоче конвеєр, і здається, що мчить на всіх парах казковий підземний поїзд (О. Донченко); Гриміли на вулиці мотори, скреготало залізо гусениць (П. Загребельний); Гармати гримають над морем (І. Гончаренко); Поїзд стогне в дорозі, гримоче за соту верству (Я. Шпорта); На широкій вулиці все кудись поспішають візники, грюкають далекі трамваї (Г. Епік); Гармати гуркали від краю до краю, і чим далі в поле, то їхні залпи зливались в єдиний потужно-тремтливий гул (О. Гончар); Тонко, по-комариному гуде електромотор, гурчить лебідка зубчатками (І. Волошин); Млин мій ходором іде І грюкоче, і гуде (Я. Щоголів); Гукають паровози за гаєм голубим (В. Сосюра); У млині якось змовкли всі. Лише ґорґотів камінь (А. Головко); Один за одним стали грякати в порту важкі снаряди (О. Гончар); Грянув барабан, мов о стінку горохом сипнув (І. Франко); Розтинаючи землю плугами, напружено рокочуть трактори (І. Волошин). — Пор. 1. ба́хнути, 1. гуді́ти, 1. сту́кати, 1. торохті́ти.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гуркотати — гуркота́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. гуркотати — -очу, -очеш і гуркотіти, -очу, -отиш, недок. 1》 Підсил. до гуркати. 2》 Видавати переливчасті звуки (про голубів, горлиць); воркувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гуркотати — див. гриміти; звучати Словник синонімів Вусика
  4. гуркотати — Гуркота́ти, -кочу́, -ко́чеш, -ко́чуть, не -кочи́, -чі́ть і гуркоті́ти, -кочу́, -коти́ш, -котя́ть, не -коти́, -коті́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. гуркотати — ГУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ГУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. 1. Підсил. до гу́ркати. Далеко десь, неначе під землею, Грім гуркотав (Фр. Словник української мови в 11 томах
  6. гуркотати — Гуркотати, -кочу, -чеш гл. 1) Грохотать, стучать. 2) Ворковать. Ой ну люлі, люлі! налетіли гулі, стали гуркотати, що дитині дати. Дѣтск. пѣсня. Ой голуб гуде, голубка гуркоче. Чуб. V. 280. Словник української мови Грінченка