1. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)

гуркотати

Гуркота́ти, -кочу́, -ко́чеш, -ко́чуть, не -кочи́, -чі́ть і гуркоті́ти, -кочу́, -коти́ш, -котя́ть, не -коти́, -коті́ть

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гуркотати — гуркота́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. гуркотати — -очу, -очеш і гуркотіти, -очу, -отиш, недок. 1》 Підсил. до гуркати. 2》 Видавати переливчасті звуки (про голубів, горлиць); воркувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гуркотати — див. гриміти; звучати Словник синонімів Вусика
  4. гуркотати — БА́ХНУТИ розм. (про постріл, вибух, грім і т. ін. — видати сильний низький уривчастий звук; про вогнепальну зброю і т. ін. — утворити такий звук), ГА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм.; БУХНУТИ розм., ГУ́ПНУТИ розм., ГУ́ХНУТИ розм. Словник синонімів української мови
  5. гуркотати — ГУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ГУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. 1. Підсил. до гу́ркати. Далеко десь, неначе під землею, Грім гуркотав (Фр. Словник української мови в 11 томах
  6. гуркотати — Гуркотати, -кочу, -чеш гл. 1) Грохотать, стучать. 2) Ворковать. Ой ну люлі, люлі! налетіли гулі, стали гуркотати, що дитині дати. Дѣтск. пѣсня. Ой голуб гуде, голубка гуркоче. Чуб. V. 280. Словник української мови Грінченка