1. Словник української мови Грінченка

забурчати

Забурча́ти, -чу́, -чи́ш

гл. Заворчать, заурчать. Уже старий забурчав — сердиться.

2) Зашумѣть, зажурчать. По хвилі весельця гули. Пливуть — аж вітри забурчали. Котл. Ен. IV. 8. В рівчаки струмочок забурчав. МВ. (О. 1862. І. 71).

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. забурчати — забурча́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. забурчати — -чу, -чиш, док., розм. Почати бурчати; обізватися бурчанням. || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. забурчати — ЗАБУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., розм. Почати бурчати; обізватися бурчанням. — Отак завжди. Вип’є та й лізе межи очі! — сердито забурчав Василь (Мирний, IV, 1955, 147); По кутках заворушились і забурчали розбуркані пасажири (Вас., І, 1959, 357); *Образно. Словник української мови в 11 томах